Катарсис

Інтелектуальний Правий Журнал

Інтерв’ю з ідеологом Азовського Руху Миколою Кравченком

Ми зустрічаємось з Миколою на третьому поверсі бази Азовського Руху. Він більш відомий за своїм псевдо «Крук», аніж під справжнім ім’ям. Та це той випадок, коли прізвисько повністю відповідає людині, що його носить. Якщо б тотемні тварини існували, у Миколи це був би крук. Чорне волосся, кольору вороного крила, відповідний ніс, через який проходить довгий глибокий шрам, та пронизлизливі очі.

Років чотириста тому Крук зійшов би за козака-характерника, що в Запорізькій Січі займалися підготовкою козаків. Так само Крук у 2014-му займався рекрутингом та ідеологічною обробкою бійців Азову. Зараз вiн трохи відійшов від справ військових. Тепер його боротьба йде на политичному фронті. Він — заступник Лідера Нацкорпусу та водночас головний ідеолог усього Азовського руху.

Ми говоримо до темряви — про те, як починався добровольчий рух, що наразі представляє собою організований український націоналізм та до чого тут Дім на Майдані, який всі називають Козацьким.

З чого почався твій шлях до Козацького Діму і як ти туди потрапив?

Мій шлях до Козацького почався за багато років до того, як я дізнався, що таке приміщення існує. З 2005 року я був членом громадської організації Патріот України якою ще тоді командував Андрій Білецький. Впродовж другої половини 2000-х років ця організація перетворилася з маленького гурту харківських націоналістів у найбільшу, найпотужнішу молодіжну націоналістичну організацію. При чому з центром на сході міста Харкова.

Після того, як до влади в Україні прийшов Янукович почались репресії проти українських націоналістів, зокрема проти організації Патріот України. Мій командир Андрій Білецький тоді, як політв’язень, потрапив до в’язниці. Туди ж потрапило багато моїх побратимів. Я, знов таки, за наказом Андрія Білецького з групою наших хлопців перейшов на нелегальне становище. Як це не дивно, але з 2012 до початку 2014 року я перебував на нелегальному становищі у підпіллі. Формально — у всеукраїнському розшуку, а реально — в дійсному націоналістичному підпіллі.

Ми були одними з тих, хто розпочав цю революцію, Зимову Революцію 2013-2014 років. Листівки створені мною і моїм побратимом Байдою, і газети, що надруковані нами у перші кілька днів грудня 13-го року — були першими націоналістичними агітматеріалами на Майдані. Ну і, як відомо, цю революцію почали хлопці з жовтими пов’язками з Ідеєю Нації. Почалась ця революція на Банковій. Власне, це був наш колектив — організація Патріот України. Потім був Чорний Корпус — партизанський загін, який утворився з нашого революційного гурту повстанців Майдану. Потім був батальйон і полк Азов. І, власне, Козацький став місцем народження нашого Азовського Руху, адже перший, власне, мобілізаційний центр батальйону Азов, ще навіть до того, як Азов з партизанського загону перетворився в добровольчий батальйон — знаходився, власне, на Козацькому.

Вперше я там з’явився десь у другій половині березня 14-го року після бою на Римарській. Ми змушені були відступити з Харкова. Спочатку ми готувались в лісах під Полтавою, на старому закинутому піонерському таборі. Після цього ми перебрались в Київ, і поряд з Майданом у закинутому приміщенні старого комплексу готелю Козацький, який відкрили для поселення кримських біженців — ми оселилися. Спочатку там оселилися наші хлопці, майбутні азовці, які були змушені втікати з окупованих територій і перетягали туди сім’ї. Але умов для проживання там із сім’ями не було, адже там кілька років не існувало опалення, там було відключене водопостачання, електроенергія, не працювали туалети і душові. Ми почали це ремонтувати, лагодити і так це перетворилося із закинутого приміщення у навчально-мобілізаційний центр майбутнього добровольчого батальйону. Так, в принципі, виник Азов.

А чому Козацький? Чому не будь-яка інша будівля в центрі Києва? В кінці-кінців, там же був згорівший будинок профспілок?

Ну, так склалося історично. Нас запросили наші хлопці, які були кримськими біженцями. А на той момент Козацький був призначений під поселення кримських біженців, але вони там не селились. Там тільки складували крадену апаратуру якісь кримінальники. Ми, коли вперше зайшли в Козацький, продивились усі приміщення і в підвалі ми знайшли склад краденої апаратури. Ми запросили журналістів і під камери офіційно передали цю апаратуру назад до КМДА.

Ну і після цього так пішло, що ми почали селитися. Будинок профспілок — він був непридатний на той момент для поселення. Козацький також мав складні умови: там не було, як я повторюсь, ані опалення, ані водопостачання, ані електроенергії, але, ти не менш, там був хоч дах і там були навіть старі меблі. Хоча, жити там було скрутно. Там майже завжди був мінус (ще в березні) і досить холодно.

Наші хлопці почали відновлювати там електропостачання, водопостачання, почали ремонтувати занедбане приміщення, адже воно не використовувалося кілька років. Його зумисне намагалися збанкрутувати, привести до аварійного стану для того, щоб, очевидно, продати на знесення, а на місці побудувати щось комерційне. Таких схем мільйони і Козацький, очевидно, став одним із жертв таких-от махінацій. Але утворення там навчально-мобілізаційного центру батальйону Азов круто змінило не тільки долю оцієї будівлі, але й багато в чому долю України. Адже саме батальйон Азов спланував і реалізував операцію по визволенню Маріуполя. А операція по визволенню Маріуполя круто повернула історію, повернула в інший бік перебіг російсько-української війни на Донбасі. Саме визволення Маріуполя не дало можливості утворитися оцьому-от проекту Великої Новоросії від Одеси до Харкова і, власне, перевернуло хід подій.

Хтось виказував незадоволення тим, що ви прийшли і почали облаштовувати Козацький?

Виказали невдоволення тільки ті кримінальники, які складували там у підвалі Козацького крадені речі. Вони в ніч з 14 на 15 квітня взяли Козацький штурмом, але ми змогли дати їм відсіч. Вони були здивовані, хоча у них зброя була, а у нас зброї не було. Але ми змогли її вигнати з нашого приміщення і після того вони більше не з’являлись. А апаратуру крадену ми офіційно повернули у власність міста.

Щодо державних структур… Ну, вони на той момент взагалі були паралізовані і Міністерство оборони, якому формально належав Козацький, воно просто бездіяло. Йому не було діла до приміщення, бо Міністерство оборони тих часів відповідало за те, щоб Україна здала Крим, за те, що фактично частина території Донбасу була окупована. А ми, власне, творили те, що мало творити Міністерство оборони. Тому на початку 14-го року просто по-дурному було виказувати якісь питання до людей, які використовують приміщення Міністерства оборони для того, щоб робити справу Міністерства оборони.

Чому рекрутинговий центр потім переїхав? Куди він переїхав і де він зараз?

Рекрутинговий центр переїхав з однієї банальної причини: у нас не вистачало можливостей для нормальної підготовки людей на базі Козацького. Це будівля всередині столиці: там неможливо побудувати ані смугу перешкод, ані нормальний спортивний майданчик, ані нормальні казарми чи хоча б навіть кубрики для курсантів. Наприкінці 14-го року у нас з’явилася можливість переїхати в так само закинутий державою комплекс — фактично, на руїни колишнього заводу Атек, де наші хлопці змогли побудувати спортивний зал, спортивний майданчик, смугу перешкод, зробити мобільні кубрики. І там вже створили повноцінний мобілізаційний центр, який у тому чи іншому функціоналі працює до сих пір.

Як ви тоді набирали бійців? Хто це був і як виглядав цей процес?

Мобілізаційний процес наш виглядав дещо аматорськи, але через те, що ми до нього підходили відповідально — він давав непогані результати на той час. Ми проводили мобілізацію і пошук добровольців у 3 площинах: площина номер один — це інтернет-простір. Ми банально закликали людей приходити до нас в Інтернеті. Другий простір — це власні контакти. Більшість з нас була представниками якихось націоналістичних організацій, які вже були знайомі десь між собою і постійно контактували. І третя — революційний Майдан, на який продовжували навіть на весні з’їжджатися небайдужі українці-добровольці.

Тобто, ми, фактично, в цих трьох сегментах шукали людей. Але брали ми далеко не всіх. Ми проводили досить детальні співбесіди, ми проводили вишкільний тиждень. Тобто, люди з нами, на наших умовах в умовах нашого націоналістичного порядку проживали, тренувались тиждень і за цей тиждень ми визначали чи придатні, чи непридатні вони до служби з нами в одному підрозділі.

Чи важко було організовувати життя Козацького, коли ти ним керував?

Так, однозначно. Це були найскладніші дні для Козацького. Саме тоді, там з’являлися перші побутові зручності і одночасно з цим там творився військовий підрозділ. І ще поруч з цим тривала надзвичайно складна ситуація в Україні. Наприклад, той штурм Козацького кримінальниками, який я вже згадував… Так, однозначно складно…

Можу розповісти цікаву історію про власне цей штурм. Це був перший раз в моєму житті, коли я прокинувся від того, що до моєї голови приставили дуло автомата. Вже вдруге після оборони ОДА я був декілька годин у ворожому полоні напівкримінальних елементів неукраїнської орієнтації… Навіть намагалися мене катувати: розбили мені обличчя намагаючись випитати у мене куди я подів викрадену ними техніку, яку ми здали в КМДА.

Тож, так — досить складно. Однозначно, окрім цих цікавих історій складно було просто організувати весь процес: у нас не було ніякого централізованого фінансування — ми існували тоді виключно за рахунок волонтерської допомоги. І одночасно у нас тривав процес: а) налагодження технічної сторони життя Козацького; б) процес набору і підготовки добровольців до участі у військових діях. І поруч з цим довкола нас вирували події весни 14-го року — надзвичайно складного періоду історії України.

Коли рекрутинговий центр переїхав з Козацького, чому азовці там залишились?

Ця будівля стала вже символічною. Там, фактично, народився новий український націоналістичний рух. Рух, який пройшов через революцію і пройшов через війну. Ця будівля стала символом нового націоналістичного руху, символом нового українського націоналізму, і після цього вона продовжує виконувати ці символічні функції, але вже у дещо іншому форматі. У форматі культурницькому: якщо навесні 14-го року там кувалися кадри для війни — то зараз там куються кадри всієї України. Там формується нова українська національна культура, там творяться культурницькі проекти, там виховується нове покоління українських націоналістів, нове покоління українських патріотів, там творяться нові національні смисли.

Тобто це правда, що Козацький став оплотом правих в Києві?

Козацький став оплотом української національної культури. Там функціонують різні культурні проекти.

Можна детальніше, як розвивався Козацький окрім рекрутингового центру?

Окрім рекрутингового центру в Козацькому від самого початку квітня 14-го року почав діяти інформаційний центр батальйону Азов, те, що згодом стало відомим, як прес-служба батальйону Азов. Там ми воювали в інформаційній площині. Ми знімали відео, організовували мобілізацію, проводили психологічні операції. Хай це може звучить занадто пафосно, але тим не менше так відбувалося. Саме звідти були запущені в Інтернет перші відео-звернення чорних чоловічків, які творилися на противагу зеленим чоловічкам в Криму. Чорні чоловічки стали тими, хто відвоював для України Харків і Маріуполь. І саме з Козацького перші їх відео-звернення пішли у мережу.

Що сьогодні є в Козацькому?

Там сьогодні діє ціла низка різноманітних громадських та культурницьких проектів. Там діє літературний клуб Пломінь — унікальний літературний клуб сформований студентами філософами та ветеранами російсько-української війни, які не змогли стати студентами філософами свого часу через війну. Там діє перше з утворених добровольцями громадське видавництво Орієнтир, співзасновником якого я є. Там діє громадський спортивний зал де безкоштовно можуть тренуватись кияни; там діє громадський тату-салон. Громадський лекторій, де часто відбуваються унікальні лекції. Там виступають закордонні гості, які бувають в Києві. З тих, кого я пам’ятаю: був там виступ Паскаля Ласаля — французького мислителя, одного з друзів покійного Домініка Вернера. Там виступав знаменитий американський видавець Ґреґ Джонсон і багато інших.

Виходить, що ви на Козацькому все зробили самі. Вам ніхто не поспішав допомагати?

Окрім волонтерів — не допомагав ніхто. Але волонтерів я вважаю частиною нашого Руху.

Що відбувається з Козацьким зараз? У чому проблема і чи раніше були якісь конфлікти з органами виконавчої влади?

Щодо конфліктів з органами виконавчої влади: серйозних конфліктів жодного разу не було з вище названих причин. Козацький знаходиться на балансі Міністерства оборони. Ми фактично виконували за Міноборони його функції. Зараз — це громадських хаб, де купа культурницьких проектів. Розігнати культурницькі проекти не давши їм альтернативи , в державі яка не фінансує взагалі свою національну культуру — це неприємно буде для держави. Тим більше, на передодні виборів.

Але, от щодо проблеми, яка виникла нещодавно… Своїм депутатським зверненням Андрій Білецький викрив схему розкрадання бюджетних коштів у особливо-великих розмірах. Це схема проста: за кожний доступ оцінщика до Єдиної бази даних про оцінку необхідно платити певну суму. Ця сума раніше була символічна, бо це доступ до державних баз і він має бути доступним для всіх громадян. Але нещодавно цю суму збільшили більш ніж у 10 разів, здається. Якщо раніше це було безкоштовно, або в районі 50 грн, то зараз це понад 500 гривень. В принципі, такі-от драконівські методи наповнення державного бюджету — вони суперечливі навіть у нормальному суспільстві у звичайних умовах. А щодо військового часу — можливо це і має сенс, хоча… Ну, драконівські методи. Але всі, хто платить цей збір (ці 500 з гаком гривень за один вхід у цю базу) — вони платять їх не в державний бюджет, а якійсь приватній фірмі. У якої ще й керівник зареєстрований в місті Донецьку.

Подальшим запитом Андрій викрив цю схему. У перші 10 днів роботи за цією схемою, це в такий неактуальний літній період, хтось заробив один мільйон гривень. Я думаю, після закінчення цього року — ця сума досягне мільярда гривень. Тобто, хтось здійснює величезні крадіжки державних коштів. Після викриття цієї схеми, на Козацькому з’явились аж 6 перевіряючих установ. Одночасно через добу після викриття схеми. Наказ про утворення такої міжвідомчої групи було підписано керівництвом фонду держмайна — установи, до якої, в принципі, ведуть всі ниточки оцієї схеми розкрадання.

Очевидно, хтось надзвичайно великий, цілком можливо, що навіть вищий за керівництво фонду держмайна, наживається на цій схемі. І спроба пошукати здобуття коштів до державного бюджету в Козацькому — це просто смішно. Коли в тій же самій установі відбувається просто небачене розкрадання. Поява на Козацькому цієї перевіряючої групи різних установ — це політичне замовлення.

Козацький закриють?

Ні, однозначно не закриють. Ми не дамо цього зробити. Ми не дали цього зробити в 14-му році, ми не дамо цього зробити й зараз. Тут питань два: раціональне — там знаходяться величезна кількість культурних та спортивних установ, які просто немає куди перевезти. З іншого боку, значення цієї будівлі символічне. Яку альтернативу держава може запропонувати? Ніякої! Тому ми використаємо всі можливі й неможливі методи, аби його захистити. Ця символічна будівля залишиться громадською установою, приналежній українській нації, українському народові.

Сьогодні про літературний клуб Пломінь говорять, що це є супер філософське місце, куди сходяться лише професори в окулярах. Чи туди дійсно стікається молодь?

Це правда — туди приходить молодь, але молодь специфічна — це студенти і викладачі різноманітних гуманітарних, хоча не тільки гуманітарних… Там проводяться вже і технічні лекції. Зокрема, з математичних наук… Пломінь дійсно крутий. Він не має аналогів по всій Україні.

Чи бажаючі можуть долучитись до команди Козацького?

Однозначно! Козацький Дім відкритий для всіх і, в принципі, там можуть відкриватися нові проекти і вони відкриваються.

Що таке українська національна ідея?

Українська національна ідея — це те, що рухає націю на шляху з минулого в майбутнє. Та сама об’єднавча, мобілізуюча ідея, яка сполучає мільйони українських родин у щось єдине — у те ціле, яке штовхає оцю-от сукупність вперед, проштовхуючи крізь труднощі до майбутнього.

  • 131
  •  
  •  
  •  
Війна, Горизонтальний, Історія, Нація