Катарсис

Інтелектуальний Правий Журнал

Інтерв’ю з режисером «Віденської Кави»

21 жовтня у Будинку Архітектора відбулась прем’єра вистави за п’єсою Дмитра Корчинського «Віденська Кава». Режисер Ігор Марусяк — сьогоднішній гість Катарсису.

Салют, Ігор. Розкажи нашим читачам про себе. Хто ти та чим займаєшся?

Вітаю! Я вже досить довго є людиною мистецтва. Театр, кіно – це і є переважне коло моїх інтересів. Багато читаю. Люблю читати)

Як ти став режисером п’єси Дмитра Корчинського?

Насправді мене запрошували ставити ще «Посттравматичну рапсодію», але тоді мав контракт на телебаченні, тож з часом була повна халепа. А от коли покликали в цю роботу, все було просто: прочитав, порвало, погодився.

Це був твій перший досвід у ролі режисера?

Це далеко не перший досвід. Колись ще у Львові ставив різний матеріал. Але коли переїхав до Києва, то заліз в телепроекти, кінопроекти і часу просто не залишалося. Хоча можливо ще зіграло роль те, що я надто розчарований сучасною українською драматургією, яка наскрізь лівацька. Аж раптом Дмитро Корчинський почав писати драму 🙂

Я знаю, що як мінімум один з акторів «Віденської кави» — Віталій Чорний (Сталін) — не є актором. Проте зіграв він блискуче (моя непрофесійна думка). Як тобі як режисеру було працювати з ним?

Загалом було непросто працювати, адже всі актори з різних шкіл, навіть київських. Павло Довгань-Левицький мій одногрупник, з ним певно було найлегше. А якщо говорити про Віталія, то і там не було особливих складнощів. Одразу видно дисципліну розуму. Він на льоту хапав задачі, швидко вчив тексти, запам’ятовував мізансцени.

Розкажи трохи більше, які ще труднощі були на етапі режисури?

Насправді найбільшою навіть не проблемою, а пригодою було розшифрувати тексти та підтексти, з яких зіткане полотно цієї вистави. Саме тому на прем’єрі я й радив добрим людям подивитися її вдруге, чи навіть втретє.

На прем’єрі «Віденської кави» було багато людей із ультраправих організацій. Ти сам вважаєш себе правим?

Я завжди вважав, що правий стиль життя це не те, як сам себе уявляєш, а те як тебе бачать люди. Тому думаю це питання треба ставити моєму оточенню.

Чи не будуть серед театрального бомонду таврувати тебе за режисуру п’єси такого одіозного діяча як Дмитро Корчинський?

Насправді серед бомонду багато людей цікавляться Корчинським як культурним явищем. Тому думаю, особливих «гонєній» не передбачається 🙂

Як вважаєш, чому преса повністю проігнорувала виставу?

Ну, преса не повністю проігнорила виставу. Розголос ще попереду. Можливо, це ми недопрацювали.

Як вважаєш, чи не є такі вистави підігріванням пропаганді Московії про «фошизм в Україні»?

Я мало переймаюся клінічною думкою ідіотів з Кацапщини.

А ти співчуваєш комусь із персонажів? Гітлеру, приміром? Адже серед гостей закладу він єдиний, хто не викликає відрази. Можливо навіть співчуття.

Для мене ця вистава насамперед про Україну, яку втілює Христина. А мої серце завжди з Україною. Якщо ж говорити про чоловічі персонажі, то вони представляють різні прошарки соціуму і з цієї точки зору Адольф є для мене дійсно найближчим. Я ж теж митець і теж романтик.

Чому кельнерка з Галичини? Якщо ви хотіли показати боротьбу за Україну — чи ж не ліпше було б, якщо вона була з центральної України? Таке собі уособлення соборності.

Тут насправді є доля історичної правди. Галичина в той час була частиною Австро-Угорської імперії. Тоді навіть на грошах був напис українською мовою. А от решта України була в ярмі Московії.

На твою думку, що вкладено у фразу «Хоч би Адольф не повернувся! Він завжди повертається»?

Дуже багатозначна фраза, де кожен знайде щось своє. Тому не хочу давати глядачам свій шаблон мислення. Шукайте самі)

Чому ви не зіграли виставу у театрі, а обрали сцену київського Будинку архітектора? Вас більше нікуди не пустили?

Це більше організаційне питання. Але ми змінили формат вистави з камерної на велику задля великої кількості наших друзів, які просилис на прем’єру. Надалі планую повернутися саме до камерного формату.

Плануєш якось далі співпрацювати з Корчинським?

Дмитро Корчинський дуже цікавий автор і мені імпонує співпраця з ним. Тому матиму за честь.

Не знаєш, чи буде видаватися п’єса у текстовому варіанті?

Це треба питати автора. Хоча гадаю, що буде.

Зал на прем’єру був повністю забитий. Вважаєш, успіх першого показу буде повторюватись?

Я впевнений у цьому.

Коли наступний сеанс?

20 листопада на сцені кінотеатру українського кіно «Ліра», 3 і 22 грудня на сцені театру «Сузір’я».

Що можеш побажати нашим читачам?

Краще ніж Сосюра не скажу.

Любіть Україну, вві сні й наяву!

 

  • 102
  •  
  •  
  •  
Вертикальний, Культура, Нація