Катарсис

Інтелектуальний Правий Журнал

 «Свободи без крові не буває»   Рецензія на фільм «Крути 1918»

Так вже сталось, що я люблю кіно. І навіть трохи в ньому розуміюсь, бо свого часу мав певні точки дотику до великого кіновиробництва. При цьому я рідко пишу рецензії на фільми і цього разу теж не збирався. Але оскільки потрапив на допрем’єрний показ нового українського військово-історичного фільму «Крути 1918», то вирішив поділитись враженнями. Бо цей фільм в Україні чекали з нетерпінням. Відразу наголошу, що враження є моїми суб’єктивними і на абсолютність не претендують.

Рецензію розіб’ю на дві частини: -/+. Почнемо саме з мінусів, щоб закінчити на позитивній ноті.

Сюжет та історична складова. Як не дивно, але в фільмі, де все має бути ясно і переконливо, сценаристи умудрились начудити з сюжетом. Мабуть, для закрутки інтриги в нього ввели шпигунсько-детективну складову. Проте обґрунтовано реалізувати її на екрані режисер не зумів. І тому цей «шпигунський детектив» дивитись зовсім нецікаво. Як і придушення більшовицького повстання на «Арсеналі», яке показали настільки кепсько, що краще б взагалі його не показували (хоча так хотілось, щоб хоч на декілька секунд в кадрі промайнув Коновалець, що віддає накази своїм січовикам).

Історичну достовірність фільму розглядати не будемо — в загальних рисах все показано правильно, а чіплятись до деталей в художньому кіно безглуздо, бо на те воно і художнє, а не документальне. Проте дещо все ж таки варто відзначити. Зокрема, міжнародним союзником УНР зробили чомусь Францію! А Німеччину, яка допомогла врятувати Українську державність в 1918 році, виставили ворогом, бо саме її агента, що співпрацює з більшовиками, ловлять півфільму. І навіть в кінці про Німеччину не згадують, проте ж ніби саме бій під Крутами дозволив Україні укласти договір з кайзером Вільгельмом (а не Францією).

А деякі моменти взагалі викликають подив. Наприклад, прямий телефонний зв’язок між Києвом і штабом маршала Фоша у Франції чи загибель більшовицького ватажка Антонова-Овсієнко (він дійсно загинув, але через 20 років, в період сталінського «Великого терору», а не від українських куль). Також відповідь «Героям слава!» на гасло «Слава Україні!» — в 1918 році так не говорили, фраза з’явилась тільки в другій половині 20-х років. В принципі, всі ці ляпи міг виправити один єдиний історичний консультант, але на ньому творці фільму чомусь зекономили.

Крім того, за фільмом абсолютно незрозуміло, який був стратегічно-тактичний сенс в утриманні станції Крути, саме протягом одного дня? Ні, ми, історики, знаємо, нащо її тримали, але далеко не всі глядачі є знавцями історії. І якщо ця станція була така важлива, то чому тоді з прибуттям студентського куреня звідти відразу забрали гайдамацький курінь і кудись його перекинули? У результаті отримали майже кліше ворожої пропаганди — «бідолашних дітей кинули на забій». Такий собі «Крутянський гамбіт».

Також в фільмі присутня контрверсійна сцена, коли студенти у вагоні співають пісню Вертинського, звісно, російською мовою. Виглядало це трохи дивно, тому пророкую бурхливу реакцію певних кіл українського націоналістичного істеблішменту.

Ще одна деталь, яка привертає увагу, — це тотальна деградизація наших ворогів. Михайло Муравйов показаний закінченим дегенератом-героїністом. Приблизно такими в найгірших радянських фільмах про війну показували німецьких генералів. Муравйов, звісно, генієм не був (як казав про нього Тухачевський: «Хотів бути Наполеоном, але здібностей до того не мав»). І героїн дійсно вживав, правда, як знеболювальне, бо страждав від болю після кількох важких поранень на фронтах Першої світової. Проте чи варто настільки деградувати ворога, принижуючи цим себе? Наприклад, порівняємо дві різні сцени фільму — з одного боку дегенеративний Муравйов в своєму вагоні, а з іншого — штаб армії УНР в Києві, де все чітко, штабні офіцери в гарних мундирах, ад’ютанти, мапи і так далі — враження ефективної військової машини. Проте в кінці виходить, що цей закінчений дегенерат цю круту військову машину переміг і вигнав панів офіцерів в гарних мундирах з Києва.

Сцена потрапляння в полон групи-студентів, після доволі пафосних бойових сцен перед тим, взагалі не витримує жодної критики. Спойлерити тут не буду, впевнений, що самі побачите і зрозумієте, що я маю на увазі. Так само незрозуміло, чому саме ці хлопці опинились в такій ситуації. Мабуть тому, що під час монтажу вирізали декілька сцен, не подумавши про їхню смислову складову.

Кіноляпи. Що особисто мені запам’яталось — це сучасне станційне обладнання та устаткування на залізниці в 1918 році. Просто так вже сталось, що я трохи розуміюсь в облаштуванні залізниць початку ХХ століття, тому сучасні механізми та семафори в кадрі особисто мені муляли око. Я розумію, що придираюсь, проте якщо ми хочемо знімати дійсно конкурентоздатне кіно, то маємо не допускати таких проколів. І відразу заперечу можливі зауваження: прибрати такі ляпи чи не допустити їх взагалі — це не є дорого чи складно. Але звісно, що загалом це дрібниця, бо насправді мало хто це помітить. Також проскакують типові «кіноляпні» дрібнички, які в принципі в кожному фільмі бувають.

Тепер перейдемо до солодкого, доброго та позитивного — до плюсів.

«Крути 1918» — це насамперед патріотичне кіно. Пафосу місцями аж забагато, але так мабуть і має бути в подібних фільмах. Емоцій додає і вдало підібраний саундтрек. Музика в фільмі часто витягує відверто середні сцени на значно вищий емоційний рівень, недарма під час окремих епізодів деякі глядачі в залі плакали.

Дуже великий плюс фільму в тому, що постійно простежуються паралелі з сьогоденням. Гібридна війна, молоді добровольці, пацифісти, що беруть до рук зброю, бо розуміють, що іншого виходу вже немає. І слова одного з героїв, які я виніс в назву своєї рецензії — «Свободи без крові не буває», сьогодні мають бути сталлю викарбувані на всіх українських площах.

Гра акторів, герої і персонажі. З грою акторів, за деякими винятками, все добре. Головними героями фільму є група київських студентів, які в загрозливі січневі дні 1918 року взяли до рук зброю, щоб захищати Київ. На щастя, ми не побачимо тут сучасних деградаційних кінотенденцій: серед студентів немає геїв, трансгендерів, негрів, циган тощо. Всі вони звичайні українські юнаки. Плюс серед них є один поляк, якого творці фільму особливо виділили, мабуть, щоб підкреслити його «польськість» та показати фільм у польському прокаті: під час бою юнак перестає воювати, опускається в окопі на коліна і починає молитися. Тобто свій сектор він вже не тримає, підставляючи своїх побратимів під кулі. У кіношному бою це прокатило, але у справжньому до його окопу б вже наблизився більшовик та закидав його гранатами.

Серед персонажів особисто мене зачепили двоє. Перший — це Аверкій Гончаренко, який в фільмі поєднує в собі сержанта Гартмана та батька-командира. Актору Олексію Тритенку вдалося настільки круто передати образ славетного командира, що бачиш в ньому не лише сотника Визвольних змагань, але і майбутнього ваффен-гауптштурмфюрера, який з честю ніс український прапор в Другу світову. Особливо ефектними вийшли сцени, де Гончаренко верхи. І оскільки він у нас мало шанується, то сподіваюсь, що тепер ця справа зрушиться. Про нього дізнаються більше людей, і будуть на його честь називати вулиці (поки є тільки одна, в Броварах), військові частини і так далі. Бо цю видатну історичну постать дійсно треба відзначити в українському героїчному пантеоні.

Другий персонаж, що не залишив мене байдужим, — Михайло Муравйов в блискучому виконанні актора Віталія Салія. Образ абсолютного лиходія в наркодурмані йому вдалося передати на всі 100% (думаю, не перебільшу, якщо скажу, що це акторська робота рівня Антуана Баслера (він же «Комар — нервовий стрілець-кокаїніст»(с) в культовому «Добермані» режисера Яна Кунена.

Бойові сцени. «Крути 1918» — це кіно про війну, а значить бойові сцени мають бути його головною складовою. Саме вони роблять фільм фільмом, а не пропагандистською саморобкою. І цим «Крути» дійсно порадували. Військова уніформа, зброя — все на високому рівні (щодо форми звісно є зауваження, але як на мене — некритичні). Зброя — справжня, з найкращої приватної української колекції Володимира «Штурма» Правосудова. Він же виступив військовим консультантом, а його хлопці знялись в кількох бойових епізодах як курсанти юнкерської школи. Так що в цьому плані «Крути» — це сьогодні найвищий пілотаж українського кіно, який тільки може бути.

Тепер перейдемо до бойових сцен. Знімати бій — це особливе мистецтво. Це дорого і складно, і велика кількість відверто провальних в плані бойових сцен воєнних фільмів з усього освіту це тільки підтверджує. Але що мене порадувало, бої в «Крутах» зняті доволі некепсько. Звісно, не Мел Гібсон, і навіть взагалі не Голлівуд, але це рівень сучасного бюджетного воєнного російського кіно (а подобається нам це, чи ні, але російський кінематограф ще кілька років тому був на кілька щаблів вищим за український; зараз бачимо, що розриву вже нема, а значить українське кіно прогресує, що не може не радувати).

Операторська робота на висоті — це просто вищий пілотаж, на відміну від режисури та монтажу. Фільм приємно сприймається візуально, деякі сцени хочеться переглядати ще і ще (Гончаренко на коні — це щось!).

Висновок. «Крути 1918» — це загалом добротний військово-історичний фільм середнього рівня, який однозначно вартий перегляду. Не шедевр, але і не провал. І своє патріотичне завдання він повністю виконує.

 

Кандидат історичних наук, письменник.

  • 190
  •  
  •  
  •  
Горизонтальний, Культура, Нація