Катарсис

Інтелектуальний Правий Журнал

Що ховається за маскою Ілона Маска?

Ані ліберальні ЗМІ, ані ліберальна молодь, що в один голос протестують проти корумпованих урядів, страшно не люблять товстопиких корупціонерів-чиновників, які «тільки те й роблять, що пилять бюджет».

Чиновники — люди, безумовно, несимпатичні, однак гроші вони крадуть з побудови доріг, дитячих садків і лікарень — речей загалом необхідних. Проте, коли державні гроші дістаються якомусь хіпстерку, а тим більше Інтернет-іконі — наприклад Ілону Маску, всі радісно плескають спітнілими долоньками. Навіть, якщо гроші ці він пилить на мильній бульці.

Історія однієї залізниці

Сонячна енергетика, електромобілі, космічні перевезення — для НАСА, безумовно, — з часів PayPal Маск завжди працював виключно в тих місцях, де є хороші перспективи використовувати гроші платників податків. Так було і з Hyperloop — проектом вакуумного потягу для Західного узбережжя США. Але коли вже стало ясно, що навіть Каліфорнія (Коммі-форнія, мовою інтернет-хейтерів) не стане фінансувати цю чергову геніальну ідею, Ілон швидко поміняв плани.

Ну як поміняв… Історія Hyperloop взагалі дуже показова — Маск не міняє плани, чесно і відверто оголошуючи про те, що #нашемоднінькевсе передумало. Ілон або звалює відповідальність на когось (так буде з Hyperloop), або просто «забуває» про свою ідею, як це буде з кількістю випущених машин Tesla, але про всі ці смачнючі факти по порядку.

У випадку з Hyperloop все відбувалося наступним чином: сама ідея виникла у відповідь на урядовий проект високошвидкісної залізниці California High-Speed ​​Rail, яка до 2029 року повинна з’єднати Лос-Анджелес і Сан-Франциско. Вартість проекту в опублікованому у квітні 2012 року бізнес-плані була оцінена в 68,4 мільярдів доларів. Ілон Маск одразу ж у соцмережах розкритикував концепцію та доручив своїм інженерам підготувати власний проект надшвидкого поїзда на магнітній підвісці, що переміщається у вакуумі. Інженери виконали це завдання, і в серпні 2013 року на світ з’явився зародок креслення Hyperloop, який відразу ж став загальнодоступним. Проте ані Ілон Маск, ані жодна з його компаній не мають відношення до реалізації концепції. Замість цього Маск запропонував втілити його план будь-кому з охочих. Це він зробив, коли зрозумів, що держава грошей не даватиме.

Hyperloop — концепція, яка так і залишилася комп’ютерною графікою.

Концепція, природно, виявилася абсолютно не реалістичною, і сьогодні обидві компанії, які займаються розробкою Hyperloop, вже заявляють, що їм потрібно буде державне фінансування для будівництва. Маск, нагадаю, обіцяв, що якщо йому дадуть грошей, він побудує залізницю за 7 мільярдів замість 68. Але, згідно із словами експертів вищезгаданих компаній, коштує все це куди дорожче, ніж планує Маск.

Щоправда, у 2015 році Ілон вирішив таки спробувати зробити пробний трек — на початку йшлося про справжню залізницю в справжньому штаті, а не науковий проект. Перші намагання отримати дозвіл відбулись тільки у 2018 році, після трьох років бездіяльності. І ще невідомо, чи добереться все до фінальної стадії — чи можливо вся ідея була лише піар-ходом: заявити про претензійний проект, одразу записати його до власного списку досягнень, а тоді максимально дистанціюватися від процесу реалізації.

Не погрожуй американській державі, будуючи електрокар у себе в офісі

А тепер повернемося до проекту, який «просунута» тусовка зробила об’єктом буквально інтелектуальної мастурбації. «Tesla». Про те, наскільки вона прибуткова, наскільки корисна, і як просто розсипається без державних дотацій.

Наразі компанія має історію довжиною в шістнадцять років — та як мінімум з 2010 вона не приносить прибутків. Для порівняння, Facebook став прибутковим на шостий рік роботи, Amazon — на сьомий, Google — на четвертий, і після цього всі ці компанії працювали загалом «в плюс». А от наш герой навіть у 2013, на тлі диких, як кінь Пржевальського, цін на нафту (а відповідно, високих цін на бензин, що давало представникам альтернативної енергетики значні шанси) і непрозорої бухгалтерії (Ілон заповнював фінансові документи так, як вважає за потрібне, його майже не чіпали урядовці) не зміг вивести Tesla навіть в «нуль», що там вже говорити про прибутки.

Останнє якісне дослідження з цього приводу провів Bloomberg 21 листопада 2017 року («Tesla’s burning through nearly half a million dollars every hour»). У ньому досить простою та зрозумілою мовою повідомляється про те, що Тесла «випалює» по 480 тисяч доларів на годину. Розслідувачі підрахували, що такими темпами Маску потрібно залучити ще 2 мільярди державних доларів до середини 2018 року, а інакше компанія просто розориться. По суті так і сталося.

Завдяки чому вона ж існує?  

  1. За кошт американських платників податків — тобто державних субсидій — бо тільки у 2015 всі компанії Маска отримали 4,9 мільярдів державної підтримки.
  2. Завдяки безпрецедентному шахрайству, за яке будь-кого іншого вже б посадили — нагадаємо, що у тому ж 2015 Маск мав проблеми через те, що отримав 295 мільйонів субсидій за технології (певний спосіб заміни батарей), які він не виробляв.
  3. Завдяки податковим послабленням у різних штатах і країнах — Каліфорнія (найлівіший штат США) взагалі пропонує скидку у 2500 доларів, а в Норвегії машина є ледь не найдешевшою в країні (щоправда, і там її купують слабенько).
  4. І — без цього Маск нікуди — завдяки безпрецедентному піару: мільйони на рекламу, пісні Боуї в ракетах, проплачені ефіри, змальований з Маска образ Тоні Старка, легкі наркотики в ефірі.
Виробництво, що налагоджено за допомогою державних коштів.

І все одно, електрокари Маска шалено непопулярні. Причини цього дуже прості: технічно машина є чи не найгіршим варіантом для водія. І питання є не тільки до специфічності електричних батарей (це ще можна було б зрозуміти, технологія ж нова), але навіть в механізмі дверей. Двері відкриваються так, що ти відчуваєш себе водієм не менше ніж бетмобіля, але усе ж таки це чи не найгірший у світі варіант дверного механізму — він погано працює й зовсім ніяк не допомагає людям.

Пограємо у журнал «Радянський автомобіліст» і надамо вам список технічних несправностей цього «авто»:

  • трансмісія в більшості моделей перестає працювати після 110 тис. км. пробігу;
  • на холоді машина не заряджається взагалі;
  • батареї авто вибухають за найменшого пошкодження, відправляючи водія виконувати чергове замовлення NASA на небеса — збирати комети коло ніг святого Петра;
  • для того, щоб не давати водіям шанс злетіти у космос швидше за шатли Маска, при конструюванні машини довелося проектувати чи не найскладнішу та найдорожчу в своєму сегменті систему пожежогасіння;
  • тачскрін в авто працює гірше, ніж тачскрін втопленого смартфона;
  • дверний механізм регулярно не відкривається (мабуть, щоб зберегти секрет тачскріну);
  • зеркало заднього виду постійно складається, щоб водій електрокару не бачив всіх переваг інших авто, які їдуть позаду;
  • а, і до речі, сервісні центри компанії не зможуть допомогти вам з більшою частиною цих проблем;  

У зв’язку з цим, до грудня 2017 року компанія повинна була випустити 20 тисяч електрокарів Model 3 — останньої моделі серед лінійки легкових автівок, але за весь третій квартал 2017 року випустила лише 260 машин. Сама ж «Model S» виявилася надто ненадійною за результатами опитування, проведеного журналом «Consumer Reports», що змусило журнал видалити автомобіль зі списку рекомендованих моделей.

І не дивно, що за умов найменшого падіння рівня державних дотацій Tesla перестає цікавити покупця. Так сталося в Данії та в Гонконгу, коли відмінили фінансові послаблення для Tesla. В іншому випадку вони стали нульовими. Наприклад, в Гонконгу Tesla взагалі не продається. Взагалі — від слова «нуль проданих авто».

А насамкінець ще два простих факти. Наразі більшість електричної енергії у світі виробляють ТЕС, що спалюють органіку і викидають тони CO2. При збільшенні споживання електрики (що стається зокрема, коли все більше людей купують електрокари) ці станції починають працювати на підвищену потужність. А батареї, які заряджаються цією «незеленою» енергією, містять безліч небезпечних хімічних елементів, утилізація яких є доволі проблемною справою — і є шанс того, що не всі «тесловодії» здаватимуть їх на спеціально призначений для цього утиль.

Темна сторона світло-енергетики

«SolarCity» — компанія, що належить сім’ї Масків і виробляє сонячні батареї. Як і Tesla, вона зовсім не приносить жодних прибутків. Проте замість того, щоб визнати, що компанія провалилася, Маск зі своєю Tesla просто вирішив поглинути «SolarCity». Умови угоди дуже сумнівні і невигідні для Tesla. І це не кажучи вже про те, що сенс покупки доволі сумнівний — компанія, що робить сонячні панелі для виробника автомобілів. Така історія підпадає лише під жанр анекдоту (не про євреїв). Іншими словами, акціонери Tesla були змушені поглинати провальну, дуже витратну компанію та заплатити за це великі гроші.

У такій ситуації в компанії зазвичай проводиться скорочення витрат і корпоративна реструктуризація. Але «SolarCity», насправді, тільки подвоїла свою залежність від грошей платників податків і не змінила нічого в тактиці чи стратегії роботи. Хоча ні, каємось… Через те, що компанія напряму підпорядковується Маску — це дозволило їй отримати 750 мільйонів доларів державних коштів на будівництво заводу. Завдяки теплим відносинам Маска з губернатором Нью-Йорка Ендрю Куомо (демократ).

Про те, чому держава (особливо за правління демократів) так підтримувала Ілона серед широкого загалу говориться мало, бо пов’язано це з потужним лівим лоббі у ЗМІ. А от ми можемо об’єктивно навести деякі здогади, що навіяні двома фактами. Ілон Маск був чи не найбільшим фанатом Гілларі Клінтон на президентських виборах в США. Проте, коли вона провалилася, Маск став робити десятки заяв з приводу правоти Дональда Трампа та навіть ввійшов у робочу групу при ньому. І лише коли виявилося, що лінію на скорочення державних видатків на екологічну безпеку Трамп все одно продовжуватиме (а значить грошей Ілон і його компанії не отримають), Маск різко порвав з президентом.

Ілон Маск досить безпринципно може співпрацювати з владою, аби отримувати державні дотації.

Тобто він завжди працює на владу, очікуючи, що влада працюватиме на нього — просто демократи ефективніше розбазарюють гроші платників податків, аніж республіканці. Випадок з губернатором Нью-Йорка, який закоханий в сонячні батареї, можна підсилити одним прикладом з виборів в Арізоні. Тоді одному з кандидатів, який майже відкрито пропонував схеми для ухилення від податків і різні субсидії компаніям, які представляють «зелену енергію», було пожертвувано цілих 3 мільйони доларів. Усі 3 (наколядовані) мільйони прийшли з «SolarCity». А значить фактично Ілон Маск не тільки легально співпрацює з владою, але й намагається копіювати ефективних менеджерів «from eastern Europe» кумівством і купівлею виборів.

Хто стоїть за спиною хіпстерських ракет

Один мій знайомий жартував, що насправді «Falcon Heavy» під музику Девіда Боуї повезла в космос тіло Леоніда Каденюка (що помер буквально перед запуском). Не знаю, чи піднімала перша у світі приватна вантажна ракета Каденюка в небо, але що точно злетіло до небес, так це рівень фанатичної Маскоманії. Щоправда, нагадаємо, успіх польоту був частковим — частина шатлу так і не змогла сісти, а тоді розбилася.

«Що точно злетіло до небес, так це рівень фанатичної Маскоманії.»

Новаторство проекту доволі умовне — вартість виведення одного кілограму вантажу на цих ракетах приблизно вчетверо вище, ніж на «Протонах» (настільки старих, що ними вже можна замінити колони Парфенону), і це, до речі, лише згідно з офіційними контрактами, укладених до 2020 року. У рамках проекту, по суті, виробляються багаторазові ракети, які потрібні для виводу вантажу на орбіту — саме на це дає гроші НАСА. Тим більше, кількість державних грошей в компанії Маска така, що навряд чи її можна повноцінно назвати приватною.

Сказати, що ця ікона у «невізантійському стилі» мала хоч якусь геніальну ідею нового космічного майбутнього теж не можна. Досить згадати, що свого часу Маск їздив до Росії, для того щоб придбати стару радянську балістичну ракету як носій для своєї програми. А «мозком» і головним розробником проекту став інженер Том Мюллер, який і зібрав навколо себе команду однодумців (ракетами займаються вчені, а не хлоп’ята з високими рейтингами). Команда, треба визнати, підібралася доволі професійна і якісна.

Проте, якщо вже говоримо про чисто технічні задачі, то Ілон Маск ставить за мету домогтися зниження вартості запусків до 7-8 мільйонів доларів за політ «Falcon 9 Reusable». І ні Маск, ні його талановита інженерна команда не оголошують цю задачу вирішеною чи навіть досяжною в найближчий час.

Не дивно, що проект незабаром опинився на межі банкрутства. У вересні 2008 року ракета «Falcon» зуміла вивести на орбіту певний умовний вантаж. До того ж сам Маск зізнавався, що грошей на ще один запуск просто не залишалося. Треба нагадати ще один дивний факт — ця ракетка Маска була синхронізована з пусковим комплексом бази ВПС США Ванденберг у Каліфорнії — і несподівано в грудні того ж року SpaceX — невдалий і неефективний проект  — отримав контракт від NАSА. А потім несподівано стався надзвичайний технологічний стрибок компанії.

Вкупі з синхронізацією з пусковим комплексом військової бази в Каліфорнії і вже доведеною любов’ю до співпраці з державою, чи не є це цілком переконливим доказом вельми тісної співпраці Ілона з військовими? І чи не є його проект всього лише їхнім прикриттям? До речі, щось подібне свого часу військові робили під прикриттям компанії Говарда Хьюза — американського мільярдера і шоумена. Такого ж як Маск. США — країна метаморфоз. Тут майстер у створенні маскування для своїх оборудок може легко сам стати маскуванням для оборудок чужих.

Переоцінені ранні успіхи і недооцінені пізні невдачі

У цій статті акцент зроблений на сучасні проекти Маска, які в усьому, крім репутації, є відверто невдалими. Минулі проекти, безумовно, були якісніші, одначе їх теж сьогодні зазвичай дещо переоцінюють. «Zip2» довів до успіху управляючий Річ Соркін (хоча Маску належить значна кількість нововведень при підготовці продукту). Макс Левчін і Пітер Тіль, по суті, приготували «PayPal» до роботи, адже у тому варіанті, який пропонував Маск було безліч недоліків, що призводили б до збоїв, за що компанію чекали б величезні штрафи від банків. Проте у рамках цього проекту Ілон проявив свій талант піар-менеджера, домовившись продати компанію за більші гроші.

PayPal — досягнення, яке приписують Маску, проте більш справедливо було б назвати творцем Пітера Тіля (зліва).

У будь-якому разі все виглядає так, що Ілон Маск з юного і цілком обдарованого програміста і піар-менеджера стає мильною булькою, яку роздувають ЗМІ, фанати і політикани. Але треба пам’ятати: всяка мильна булька приречена луснути — і чим більшою вона стане, тим швидше вона зникне. От і вся маска Ілона Маска.

Інформація, що викладена вище, маловідома широкому загалу і противникам, і прибічникам міфу про Ілона Маска. І, насправді, хоча цей аспект необхідно висвітлювати, позаяк він є вельми цікавим, він у відриві від усього іншого неособливо й важливий.

Очевидно, що з явища об’єктивної дійсності він вже став міфом. Голлівудські режисери знімали «Трою» на основі міфу про Ахілла, а «Залізну людину» — на основі міфу про Ілона Маска. Міфічні герої легко стають об’єктами мистецтва, адже в певному сенсі ці персонажі одномірні. Їхня задача проста — міфічні герої мають актуалізовувати сенси. Ахілл з цим справляється чудово, адже він актуалізує ідею героя, що йде наперекір долі, знаючи про її всевладність, за його широкою спиною видно спокійні лики стоїків. Ілон Маск актуалізує лише неякісні і безсенсові порожні болванки форм.

Шановні, ми ж не живемо на початку ХХ сторіччя, коли кожен механізм настукував вірші футуристів і доводив правоту видатних фантастів! Авто на електриці для нас — всього лише авто. Що може сховатися за прозорою стінкою мильної бульбашки Маска? Інші бульбашки — електрокари, шатли, сонячні батареї. Наразі вони не наповнені іншим сенсом, окрім найбільш прикладного. І навіть у цьому прикладному, матеріалістичному вимірі вони, як це видно зі статті, видаються вельми непривабливими. Бульбашка з бульбашками всередині — це і є весь міф про Маска.

P.S. Думаєте проблема у тому, що Маск ліберальний лівак? Ні. Маск хуйовий ліберальний лівак.

 

Активіст руху «Традиція і Порядок»

  • 14
  •  
  •  
  •  
Вертикальний, Лонгрід