Катарсис

Інтелектуальний Правий Журнал

ПРАВИЙ БІЛІНГВІЗМ

Одразу хочеться зазначити, що цей текст не спрямований на захист ідеї про те, що українська права думка має бути спрямована навіть на людей, які не здатні прочитати кілька рядків українською мовою. Автор впевнений, що до «царства українських ідей» має бути причетний тільки той, хто здатен хоча б вивчити українську. Українська ідея російською має друкуватися тільки в газетах із тиражом декілька сотень тисяч, які будуть роздавати школярі, що хочуть підзаробити влітку. Тут скоріше буде йтися про два різні світогляди та їхню взаємодію. Про те, як перестрибнути «мовний» бар’єр між нами та сучасністю.

Всі ми з вами — праві активісти — завжди мріємо, що ось ми прийдемо на чергову лекцію до ліваків і як задискутуємо їх, що аж «мама не горюй», але вже вкотре все закінчується простою штурханиною (не через агресивність, а через тісноту приміщення), розмовою з поліцією, розгляданням стікерів, якими ці біснуваті пообклеювали кожен квадратний метр своєї діри (якщо приміщення належить їм) та криками якоїсь із цих ліберальних тіток про те, що ми фашисти.

Іноді ці візити відрізняються. Буває, що ти приходиш в якийсь дорогий офіс, а буває в занедбаний сквот, в кутку якого стоїть ящик із презервативами. Якщо пощастить, то вдасться сфотографувати мєнта на фоні лівацького надпису «Fuck the Police». Звичайно, коли тільки втрачаєш «праворадикальну цноту», то це здається чимось прикольним, але згодом це може стати просто нудною (але необхідною) процедурою.

Ця надія на дискусію з’явилася після того, як вітчизняний слухач почув про тактику «фрі спіч» активізму, коли західні ультраправі взяли собі за моду викривати лівих у тому, що вони самі не дотримуються ліберальних принципів та всіляко обмежують свободу слова, коли їм це вигідно. Давно вимився Вольтерівський принцип «Я не погоджуюсь з тим, що ви кажете, але здатний померти за ваше право це казати», який колись цитував Порошенко. Звичайно такий спосіб є ефективним, але суперечливим. У кінці кінців, чи в нашій ідеальній українській імперії не буде обмежуватися свобода слова стосовно наших ворогів? Лібералізм все ж таки не входить до наших Традицій. Але мова все ще не про це.

Ось вже вдруге перечепившись у спробі вгадати основну тему статті, читач нарешті може отримати відповідь на запитання «Що він мені тут втирає?». Справа от у чому. Якщо уявити дискусію сферичного правого у вакуумі з не менш сферичною лівою (у випадку феміністки це вже не звучить як якась фраза із давнього інтернету), то їм просто ні про що буде говорити. Так, попри всі видимі відмінності між цими світоглядами їхнім прихильникам не буде про що подискутувати. Зі сторони це буде скоріш нагадувати спроби іноземця добитися від аборигена пояснення: «What does “zhid yobaniy” mean?».

Проблема в тому, що вони всі йобані дегенерати представники цих двох світоглядів оперують зовсім різними категоріями та поняттями, в зв’язку з чим основну ціль аргументації вони бачать у різному. Для правих головне звести все до того, що його ідеї відповідають бажанням Бога, Традиції, країни. Для лівих же навпаки все зводиться до відповідності благу пролетаріату, індивіда, народу, педерастів, циган та інших пригнічених. Таке собі замкнуте коло: ми маємо дискутувати, тому що ми різні, але не можемо, бо ми різні аж занадто.

Звичайно ж, що все вище описане не стосується дискусій саме про наші основні принципи, але, якщо бути чесними, то навряд чи нам доведеться дискутувати саме про основи основ. Дискусія з ідеологічними опонентами — це такий самий спосіб пропаганди, як і листівки на вулицях. Звичайно цей метод більш енерговитратний та не такий явний, але це все ще пропаганда. Мета дискусій — не визначити за ким істина, а хто лівий. Вони створюються для того, щоб правий прийшов в піджачку, розклався на стільці та спокійно, дивлячись зверху вниз, потихеньку розносив опонента, доводячи його до істерики.

Головне в цій справі (як і в будь якій іншій, якщо бути чесними) — це стиль. Стиль мобілізує людей, саме тому на дискусію варто дивитися з практичної точки зору. Також важливою є масовість таких заходів. Якщо ви організували офлайн дебати, а на них ніхто не прийшов, то їх не існувало; якщо ви завели стрім, на якому сидить 5 чоловік, з яких тільки один активно пише «в’єбі йому», то чому ви не в’єбалі? його також не існувало. Незважаючи на те, що головне в таких ідеологічних дискусіях — це зробити все красиво, потрібно все ж таки зважати на те, що основні ваші «меседжі» повинні бути зрозумілими масі.

Проблема виникає в тому, що існує деякий прошарок людей (значний прошарок), яким апеляція до наших основних принципів менш цікава, ніж апеляція до основних принципів лівих. Здавалося б, ми програли: цілі, які ми пропонуємо нікому нецікаві. Уже можна панікувати, але все не так просто, як здається.

Для вирішення проблеми незрозумілості абстракцій для обивателів нам потрібно провести дві розумові операції.

По-перше, вказувати на «бонуси». У правих ідей є така особливість, що вони, окрім основної своєї суті, мають ряд властивостей, які хоч і не є їхніми основними (тобто не є їхньою сутністю, але водночас є невідривними від них). У логіці такі ознаки називають необхідними похідними ознаками. Тобто вони є похідними від основних ознак, які роблять предмет предметом, але вони (похідні) не визначають його. У нашому контексті це може звучати таким чином: праві ідеї сприяють впровадженню найкрутіших речей і в додаток дають речі менш круті, але вам вони можуть здатися найкрутішими.

Наприклад: праві зацікавлені в тому, щоб християн ставало більше, бо, як справжній християнин може бути не зацікавлений в тому, щоб більша кількість людей спасла свої душі? З іншою сторони, ми бачимо всі ті гарні речі, які робить релігія в нашому житті. Зокрема, релігійні люди менше кінчають життя самогубством, заводять більші сім’ї і так далі. Або приклад з мігрантами. Кожному правому зрозуміло, що знищення нашої культури більш примітивним етносом ні до чого хорошого не призводить, разом з тим, у масовій міграції є багато негативних економічних наслідків (від безробіття до зменшення темпів, прости Господи, науково-технічного прогресу). Тобто виявилось, що наші цінності, які, здавалося б, стоять на чомусь ірраціональному, потайному та емоційному, разом з тим виконують досить практичні функції у суспільстві. Тут можна згадати основний аргумент консерваторів про те, що ніщо в світі не з’являється просто так, та будь-яка Традиція, якою б дикою вона не здавалась дегенеративній публіці, виконує свою основну функцію краще, ніж ідеологічний конструкт якогось мертвого француза чи німця, що жив в ХІХ сторіччі.

По-друге, можна назвати цей трюк «духовним гамбітом». Із першого погляду він може здатися схожим на перший, але коли здається, хреститись треба все не так просто. Як вже зазначалося вище, праві та ліві оперують в своїх судженнях зовсім іншими поняттями. Обравши собі за авторитет науку, ліві з фанатичністю, якій нам ще треба повчитись, боронять свої дегенеративні ідейки. Проте, як виявилось, праві можуть також домінувати, граючи на їхньому полі (так, ми настільки круті, що можемо просто прийти до лівих, прийняти їх правила гри та виграти).

Будь-який правий є ходячою енциклопедією, навіть якщо він ніколи цих енциклопедій і не читав. По суті, те, з чого ми намагаємося зробити ідеологію, вже давно є науковим фактом. Наприклад, праві визнають відмінності між расами та бажають зберегти кров свого народу чистою, просто через небажання розмивати щось своє в чомусь чужому. Проте очевидним вважається те, що ліваків можна тупо закидати статистикою про генетичні дослідження, про середній IQ представників різних рас та таке інше. Зрозуміло, що головне — це дух, але хто нам забороняє заради торжества духа використовувати і такі низькі матеріальні аргументи. Або жіноче питання. Бог створив чоловіка та жінку різними, саме тому ми і не будемо надавати їм рівних прав. Засновувати свою аргументацію на цьому буде єдиним правильним та єдиним достойним способом, проте, як виявляється, існують певні фізіологічні відмінності між представникам різних статей (різна маса мозку, різний IQ, різна поведінка, зрештою різний набір хромосом (до речі, у зв’язку з чим таке поняття як зміна статі взагалі не може існувати, проте є поняття “порізати собі геніталії”).

Тобто ультраправі задля досягнення своїх цілей можуть використовувати риторику, засновану на цілком чужих для них позитивістських судженнях і все одно залишати за собою істину навіть у чужій системі координат.

Розглядаючи перший трюк ми вивели, що корисну сторону можна знайти і в речах ірраціональних та абстрактних, а в другому ми з’ясували науковість більшості наших суджень.

Нікуди не втекти від того, що ми живемо в матеріалістичному світі, який не здатен бути вірним чомусь лише через те, що це своє. Спеціально для таких людей ми повинні зробити популярним ставлення до Традиції як до живого організму. Вчені-еволюціоністи не відразу дізнаються про функцію конкретного органу, але не біжать вкорочувати на кінцівку всіх тварин, природа яких їм не зрозуміла, замінюючи частину тіла зручним на їхню думку протезом. Так само і консерватори мають віднайти ту другу грань Традиції, яка робить її корисною суспільству.

Я розумію, що така позиція може здатися проявом слабкості. Але чи не є проявом слабкості відкидати ефективний інструмент тільки через те, що він не зовсім гарно звучить для нашого традиційного вуха. Зрештою така риторика нас ні до чого не зобов’язує, та від визнання користі Христа менше ми його любити не станемо, але отримуємо нових союзників, які хоч і не вірять, але будуть з радістю допомагати нам цю віру поширювати, керуючись своїми земними цілями. Звичайно, ідеальним перебігом подій було б навернути в нашу віру і їх, але, на жаль, наші можливості зараз є не такими великими, тому діяти треба з максимальною ефективністю.

Панове, не варто прибіднятися, ми найкращі у всьому і безглуздо бігати від своєї місії зі спасіння світу.

Активіст руху Традиція і Порядок

  •  
  •  
  •  
  •  
Вертикальний, Нація, Політика, Трибуна