Статті

Микола Іванович народився на Вінничині, але після служби в радянській армії залишився в Криму, у Севастополі. Вже за «глибоко радянських» часів, задовго до «перебудови», він чітко виявляв себе як свідомий українець. При тому, виявляв це не у Львові або, принаймні, Києві, де комуністична влада намагалась зберігати формально українське обличчя, а в Криму, де зрозуміти, що ти перебуваєш на українській землі — тоді було не просто.

Загроза повномасштабного російського вторгнення знов підняла тему Донбасу на перші шпальти навіть світових ЗМІ. Лідери «бананових республік» з важливими фізіономіями розповідають про способи завершення війни, кличуть Зеленського на переговори та обіцяють стояти до останнього солдата – загалом, подають себе важливими самостійними персонами. Путін також заявив, що на перемовинах доля Донбасу з ним обговорюватись не буде – нехай українці їдуть в Донецьк, це їх внутрішній конфлікт.

Вночі у Лос-Анджелесі відбулася церемонія нагородження премії «Оскар», де через пандемію були присутні тільки номінанти.  Авжеж, найбільш політизована кінопремія не обійшлася без політики навіть у

Після того як Британія та Європа попрощались з останнім представником великого покоління європейської вищої аристократії — Філіпом, герцогом Единбурзьким, — хочеться нагадати найголовніші факти, які характеризують цього видатного чоловіка.

Концепція трудової монархії В’ячеслава Казимировича Липинського не є ані застарілою, ані не реалістичною, навпаки, при належному осмисленні в постіндустріальній оптиці вона відкриває шляхи для вирішення проблем актуальних ситуацій формування постіндустріального суспільства. По суті вона може бути використана як ідеологічний стержень не тільки для вирішення актуальних проблем державотворення, але й для реалізації стратегії випереджаючого розвитку.

Спільнота ЛГБТ настільки сильно заполонила інформаційний простір, що про них не чули хіба що найстаріші жителі покинутих селищ. Ледь не щодня трапляються різні новини про дискримінацію гомосексуалів у школі, на роботі, в особистому житті і т.д. Щороку влаштовують «прайди», до яких суспільство потроху звикає, а молодші покоління вже зростають з думкою про те, що гомо- чи транссексуалізм — це норма, поки старші впевнені в тому, що таких людей треба лікувати. То що ж з цього правда і чи дійсно гомосексуалізм можна вважати хворобою?

 Журналісти з британської газети Daily Mail опублікували велике розслідування, яке розкриває ряд компрометуючих Байдена-молодношо фактів. «Катарсис» приводить найцікавіше зі статті Daily Mail та найбільш «пікантні»

Україно-вірменські стосунки останнім часом перетворилися на об’єкт багаточисельних спекуляцій, які переслідують своєю метою максимально погіршити стосунки двох народів. До того ж, погіршити в інтересах цілком конкретних третіх сил.

Зазвичай використовується досить примітивна аргументація, наприклад для анти-вірменської агітації серед українців використовують такі аргументи як членство Вірменії в ОДКБ, неадекватна позиція її політичних еліт в кримському питанні, або об’єктивно існуюча залежність від Росії. Окремим пунктом йде порівняння ситуації в Карабасі з війною на Сході України. Характерно, що палкі «адепти територіальної єдності» чомусь не згадують про проблему турецької окупації Північного Кіпру, яка значно більше нагадує українську ситуацію, ніж вірмено-азербайджанський конфлікт.

НВХВЖНБ або «Нічого вже хорошого в жизні не буде» — це друкований проект творчості молодих консерваторів, який вони примудрилися видати самотужки. Всередині — вірші Андрія Несміяна (наш автор, між іншим), написані слобожанським суржиком, та фотографії Богдана Серпокрила (фоточка від якого є у кожного поважаючого себе консерватора). Особисто для нас це прецедент, оскільки праві доволі рідко радують суспільство якимось продуктом власної творчості (окрім футболок з коловратом, прости Господи). Саме тому ми вирішили поговорити з хлопцями, які стали на шлях виправлення цієї ситуації. 

14 березня в Україні відзначають день добровольця. І це не просто чергова пуста дата в календарі. В нашій військовій історії саме добровольці надавали постійного імпульсу боротьбі за українську державність у ХХ столітті. Першим проявом потужного українського добровольчого чину стали Визвольні змагання 1917-1921 років. Всі пам’ятають січень 1918 року, коли…

«Не можна бути трохи лівим, як і не можна бути трохи хворим на рак. Лібертаріанство, як і класичний лібералізм і різні форми націоналізму, що позбавлені правого світоглядного ядра, приречені на трансформацію в чисте лівацтво» — Едуард Юрченко у своїй новій статті критикує лібертаріанство з правих позицій.

Світогляд Тараса Григоровича Шевченка завжди був предметом палких суперечок , не стільки літературознавчого скільки ідеологічного забарвлення. Найбільше напруження мало місце між двома полярними токами зору: марксистською, широко представленою не тільки в радянському шевченкознавстві але й в межах народницько-соціалістичної течії українського руху, та націонал-традиціоналістської, яскравим репрезентантом якої можна вважати доктора Дмитра Донцова.

Ось і настав цей чудовий день — 8 березня. Сьогодні феміністки виходять на марш, висуваючи свої вимоги до влади. Вже традиційно однією з найважливіших є ратифікація Україною Стамбульської конвенції, яка подається не лише фемтабором, а й загалом ліволібералами як панацея від “гендерної нерівності” та “гендерно зумовленого насилля”, які є головними причинами насильства стосовно жінок. Окей, розберімося в цій новомові.

23 фєвраля — піна для гоління, шкарпетки, граньоний стакан водкі, привітання зі святом «справжніх чоловіків» та «захисників Вітчизни», які або не були в армії взагалі, або фарбували там траву у зелений колір. 

Що Совок вмів робити — так це створювати культ з нічого. Бо коли ти руйнуєш церкви та вішаєш попів — місце сакрального доводиться займати нашвидкоруч вигаданими червоними «богами». А коли тебе максимально принижують на полі бою — тут треба швидко вигадати перемогу.

Саме так з’явилося «свято» 23 лютого, або «День захисника Вітчизни». 

Останнім часом мала місце дискусія щодо особистості легендарного борця за незалежність України ерцгерцога Вільгельма фон Габсбурга, більш відомого українській громадськості під псевдо «Василь Вишиваний». Деякі «діячі», жалюгідні імена та прізвища яких не гідні згадки поруч з ім’ям Його цісарської Високості, у черговий раз спробували підняти брудну тему його нібито «нетрадиційної» сексуальної орієнтації. Більш того, вони спробували надати цьому ледь не ідеологічного значення, зв’язавши цю брехню з ЛГБТ-проблематикою.

Загально відомим є факт того, що саме Микола Міхновський виступив фундатором ідеї державної самостійності України, але маловідомим є те, що він не просто прагнув створення самостійної української держави, але й намагався перетворити українців в імперську націю.

У останні роки в публічному просторі все більше почали говорити про «необхідність» перенесення святкування Різдва з традиційної для православних дати 7 січня на 25 грудня. Різні соціологічні опитування демонструють «готовність» до цього українців, а «фейсбучні експерти» наводять свою аргументацію різного ступеню дилетанства. Я, як практикуючий православний та кандидат філософських наук, хочу навести аргументи ЗА святкування Різдва 7 січня.

Про Оссевабрандваг (в перекладі з африкаансу – смолоскипна сторожа волячого возу) дуже мало хто знає, а даремно. Саме ця організація стала джерелом кадрів для націоналістичного режиму післявоєнного Південноафриканського Союзу, а її ідея об’єднала під своїм крилом всіх південноафриканських націоналістів.

Це хтось таки мав написати. Можна було б викласти цю статтю в спеціалізованій методичці (так, ми любимо темники )– але чому б не погратися у відкрите суспільство? Ми пропонуємо вам кілька базових рекомендацій, як сперечатися з ліволібералами

Невід’ємною частиною індоєвропейської традиції є ідея священного монарха.

Можливо, даний елемент притаманний прімордіальній Традиції в цілому. Це твердження неодноразово намагалися оскаржити і навіть висунути ідею про те, що індоєвропейцям властивий певний «республіканізм». Однак, це не відповідає ні даним академічної науки, ні традиційним даним, отриманим з таких джерел як міфологія.

Наближаються президентські вибори в США, за якими спостерігає (з надією або страхом) весь світ. Нас, як україноцентристів, вони, в першу чергу, цікавлять з точки зору національних інтересів саме України.

І тут перемога демократів нічого позитивного нам не несе. У кращому разі вона означатиме збереження курсу на напів-підтримку проти РФ у поєднанні з істеричним нав’язуванням лівацького порядку денного. У позитивні зрушення можуть вірити хіба  «прогресивні» націонал-ліберали з Фейсбуком замість мозку.

Події останніх днів сколихнули політично активну частину українського суспільства і продемонстрували відсутність однозначної прагматичної позиції у більшості українців, а також їх вкрай поверхневе знайомство з ситуацією навколо Нагірного Карабаху та в питаннях вірмено-азербайджанських стосунків. Давайте трохи спробуєм це виправити.

Тесак умер. Убит системой, которая ломала его долгие годы да так и не смогла этого сделать. Замарала руки в крови по локоть, лишь бы свести его со света, ибо слишком сильный человек. Но таких не согнуть – остается только тупо убить. 

11 вересня 1973 року в Чилі відбулась національна військова революція.

Щоб зрозуміти її важливість в історії варто згадати, в яких умовах вона відбувалась.

Зрадники, що захопили ключові позиції в політичному естеблішменті США тільки що примусили армію до капітуляції у війні, яку вона виграла. Франція ще не могла оговтатись від наслідків більшовицького бунту 1968 року. Світом поширювалась перша хвиля анти-білого расизму (під лицемірними “анти-расистськими” гаслами). Латинська Америка була охоплена хвилями ультралівого тероризму. Більшість молоді та інтелігенції співчувала лівкам, а західним світом тільки що прокотилась «сексуальна революція», що підривала засади християнської моралі.

Творческий отпуск прошел ровно в тот момент, когда в процессе поедания интернет-контента я наткнулся на материал украинских анархистов на сайте с многообещающим названием «Нигилист» про, внезапно, украинских ультраправых.

Нещодавно побачив цікаве соціологічне дослідження «Кому більше довіряють українці», результати якого хотів би проаналізувати у цій статті. Але спочатку процитую саме дослідження: «Найчастіше громадяни України

Философия обоснования права монархам править имеет самые разные истоки. Мы, будучи европейцами, что покоряли весь мир на протяжении сотен лет, слишком стали европоцентричными, а монархисты из наших краев мало выходят за рамки традиционной европейской философии «Божественного права». В то же время, Восток богат своими традициями, историей и мыслителями, о чем мы крайне часто забываем. 

Останнім часом вереск різноманітної ліберастичної публіки спрямований проти українських правих набуває все більш «патріотичного» характеру. Мовляв, всі супротивники содомітських шабашів – «агенти Москви»; «права людини» (під якими маються на увазі виключно прав секс-меншин та членів етнічних мафій) дорівнюють базовій національній ідеї; антиукраїнські ідеї висловлені українською чарівним чином стають ледь не націоналістичними, а «самостійність» дорівнює чіткому виконанню вказівок з Брюселю (ну й з амбасади США теж, доки там сидять представники демпартії, звісно).

Більше контенту