Сьогодні аборти є однією з найгарячіших тем, яка стала маркером різних політичних сил. Якщо узагальнити, то обговорення абортів виглядає таким чином: гріхー право. Консерватори категорично ставляться до абортів ー це вбивство, це завжди вкрай небажаний вчинок, який може бути виправданим лише в одиничних випадках, в той час, як ліберально налаштована спільнота твердо відстоює аргумент “моє тіло ー моє діло”, вважаючи вагітність та подальші рішення, пов’язані з нею, виключно жіночою справою. У таких полярних дискусіях дуже легко загубити суть проблеми, що сьогодні і відбувається, замість подолання самих причин, які призводять до аборту Громадськість і політики маневрують різними аргументами на користь власної позиції. Але цим ми займатись не будемо, проте спробуймо самостійно дійти висновків.

Спільнота ЛГБТ настільки сильно заполонила інформаційний простір, що про них не чули хіба що найстаріші жителі покинутих селищ. Ледь не щодня трапляються різні новини про дискримінацію гомосексуалів у школі, на роботі, в особистому житті і т.д. Щороку влаштовують «прайди», до яких суспільство потроху звикає, а молодші покоління вже зростають з думкою про те, що гомо- чи транссексуалізм — це норма, поки старші впевнені в тому, що таких людей треба лікувати. То що ж з цього правда і чи дійсно гомосексуалізм можна вважати хворобою?

Ось і настав цей чудовий день — 8 березня. Сьогодні феміністки виходять на марш, висуваючи свої вимоги до влади. Вже традиційно однією з найважливіших є ратифікація Україною Стамбульської конвенції, яка подається не лише фемтабором, а й загалом ліволібералами як панацея від “гендерної нерівності” та “гендерно зумовленого насилля”, які є головними причинами насильства стосовно жінок. Окей, розберімося в цій новомові.