Загроза повномасштабного російського вторгнення знов підняла тему Донбасу на перші шпальти навіть світових ЗМІ. Лідери «бананових республік» з важливими фізіономіями розповідають про способи завершення війни, кличуть Зеленського на переговори та обіцяють стояти до останнього солдата – загалом, подають себе важливими самостійними персонами. Путін також заявив, що на перемовинах доля Донбасу з ним обговорюватись не буде – нехай українці їдуть в Донецьк, це їх внутрішній конфлікт.

23 фєвраля — піна для гоління, шкарпетки, граньоний стакан водкі, привітання зі святом «справжніх чоловіків» та «захисників Вітчизни», які або не були в армії взагалі, або фарбували там траву у зелений колір. 

Що Совок вмів робити — так це створювати культ з нічого. Бо коли ти руйнуєш церкви та вішаєш попів — місце сакрального доводиться займати нашвидкоруч вигаданими червоними «богами». А коли тебе максимально принижують на полі бою — тут треба швидко вигадати перемогу.

Саме так з’явилося «свято» 23 лютого, або «День захисника Вітчизни». 

Події останніх днів сколихнули політично активну частину українського суспільства і продемонстрували відсутність однозначної прагматичної позиції у більшості українців, а також їх вкрай поверхневе знайомство з ситуацією навколо Нагірного Карабаху та в питаннях вірмено-азербайджанських стосунків. Давайте трохи спробуєм це виправити.

Доля Олексія Прокоповича Береста повинна стати важливим символом. Все життя він поводив себе мужньо та шляхетно: захищав підлеглих в страшні роки війни, здійснював військові подвиги, боровся за справедливість, піклувався про близьких та загинув, рятуючи безпорадну дитину. В ньому повністю була проявлена аристократична вдача справжнього українця – козака.