Світогляд Тараса Григоровича Шевченка завжди був предметом палких суперечок , не стільки літературознавчого скільки ідеологічного забарвлення. Найбільше напруження мало місце між двома полярними токами зору: марксистською, широко представленою не тільки в радянському шевченкознавстві але й в межах народницько-соціалістичної течії українського руху, та націонал-традиціоналістської, яскравим репрезентантом якої можна вважати доктора Дмитра Донцова.

У останні роки в публічному просторі все більше почали говорити про «необхідність» перенесення святкування Різдва з традиційної для православних дати 7 січня на 25 грудня. Різні соціологічні опитування демонструють «готовність» до цього українців, а «фейсбучні експерти» наводять свою аргументацію різного ступеню дилетанства. Я, як практикуючий православний та кандидат філософських наук, хочу навести аргументи ЗА святкування Різдва 7 січня.

Нещодавно побачив цікаве соціологічне дослідження «Кому більше довіряють українці», результати якого хотів би проаналізувати у цій статті. Але спочатку процитую саме дослідження: «Найчастіше громадяни України

Ситуація з безвідповідальністю та халатністю у Свято-Феодосіївському чоловічому монастирі Києва, який є однією із трьох обителей, підпорядкованих ПЦУ, поза сумнівом, вимагає детального розгляду. Як стало

Серен К’єркегор не часто приваблює увагу дослідників в якості політичного філософа. Один з «батьків-засновників» сучасної філософії сприймається як метафізик, богослов-фахівець з філософської антропології або естетики, але аж ніяк політичний філософ. Парадоксальним чиномйого соціально-політичні погляди найбільше привертали увагу дослідників радянської доби, які прагнули розкрити «реакційну сутність релігійного філософа».

Українську історію важко уявити без її духовної складової – історії релігії й церкви. Від часів Київської Русі важливими духовними, культурними та економічними центрами були монастирі. 

Серед численних вдалих і не дуже романів та оповідань Стівена Кінга, особливу увагу завжди звертають на семитомник «Темна Вежа», яку сам автор назвав своїм magnum