Корпоративізм та корпоративна економіка

У цій статті я пройдусь по темі корпоративної економіки та явища корпоративізму.

Одразу ж скажу, що я як автор торкнусь явища корпоративної економіки саме як способу організації економічної діяльності всередині держави, а не організації корпорації як такої.

Скажу одразу, явище корпоративізму та корпоративного підходу до економіки дуже пов’язано із державною організацією та державним управлінням.

Почнемо з явища. А як взагалі виник корпоративізм і корпоративний підхід в економіці?

Певною мірою елементи прото-корпоративізму виник у часи середньовіччя. Як це виглядало тоді?
Станове суспільство, що складалось значною мірою з трьох великих елементів: Ті що орають землю, Ті що з мечем і Ті що моляться.

Поступово із розвитком економіки, науки і промисловості почала зростати економічна роль міст. У зв’язку з цим почала зростати і посилюватись роль ремісників, представників торгівлі та обміну ресурсів. Поступово вони задля захисту своїх інтересів починають об’єднуватись у цехи та картелі зі своїми уставами, правом та іншим. Ці картелі виконували кілька ролей: вони як представляли інтереси спільноти, сформованої за професійними ознаками, так і займались певним прототипом економічної стратегії, захищали від впливів конкурентів і певною мірою займались регуляцією діяльності. Особливо сильна роль цехів почала зростати після законів про саморегуляцію і самоуправління міст (Магдебурзьке право). Формально, місто було васалом короля, але наявні правові можливості надавали доволі великої незалежності.

Водночас часто королівська влада виступала арбітром чи незалежною третьою стороною, яка вирішувала всі питання і суперечки між різними спільнотами всередині держави.

Наступне, вже більш-менш систематизоване явище обґрунтування корпоративізму виникає у 1891 році з праці папи Лева ХІІІ.

По факту, воно виникає тоді, коли вплив церкви все ще залишався доволі серйозним і водночас на фоні великих соціоекономічних і відповідних культурних змін. Чим нам згадується століття ХІХ?

  • Індустріалізація
  • Зростання промисловості
  • Формування нового соціоекономічного класу робітників
  • Повна зміна економічних та культурних умов життя
  • Руйнація попередніх способів вирішення проблем суспільства та економіки (зменшення ролі аристократії та монархії, зростання демократизації та парламентаризму, особливо після революції 1848 року)

На фоні таких тектонічних зрушень відбуваються різноманітні потрясіння, загострюються конфлікти, які складно вирішувати у визначених умовах, зростає роль політичних ідеологій, а особливо лівого напряму (соціалізму, комунізму, анархізму та інших).

На чому наполягав папа Лев ХІІІ? На тому, що уклад держави має бути таким, щоб і давати змогу особистої реалізації людини в усіх планах (робота, родина і тд.) як частини суспільства. Окрім цього, зазначалось, що всі частини суспільства взаємозалежні і взаємокорисні, а отже треба було створити те, що дозволило б зменшити конфлікти і допомогти знайти прийнятні рішення. Таким варіантом бачився своєрідний референс у бік цехів середньовіччя – це було утворення корпорацій/суспільних/громадських організацій, що об’єднувала не стільки за класовою ознакою, а й за професійною. Суміш таких корпорацій у взаємодії в рамках держави допомогла б вбити одразу кількох зайців – стану війни всіх супроти всіх у випадку крайнього індивідуалізму (хоча реалізація індивіда не заборонялась, навпаки – заохочувалась), дати можливість координації, захисту інтересів та прав і запобігти руйнівному впливу лівих ідеологій (у яких все було в стилі «отнять и поделить») та різноманітних міжкласових конфліктів. Таку ідею несли на реалізацію демократичні християни.

Наступним етапом ми переходимо до наслідків ПСВ (Першої Світової Війни).

Ця війна ознаменувала руйнацію кількох імперій – Османської, Російської, Німецької, Австро-Угорської. Війна завдала не тільки шалених збитків, а ще й призвела до серйозної кризи всередині всіх країн, але найгостріше – у тих країнах, що воювали (окрім Японії – там інша тема розмови).

Отже, так в чому була особливість тодішньої кризи?

На це було кілька причин.

Перша – це неможливість держави при демократичному устрої вирішити всі актуальні проблеми, які по факту стосувались всього – економіки, демографічної політики, військової політики. У королів була влада, скоріше, близькою до номінальної. У парламенті фракції та партії не могли чи не хотіли чинити відповідні реформи, фактично перебуваючи у затяжній міжфракційній ворожнечі. Не дарма Аристотель називав демократію найгіршою формою правління.

Друга, що була певним наслідком першої – це власне страшна криза післявоєнного часу, що характеризувалась інфляцією, падінням виробництва, втратою роботи, соціальною та культурною кризою. Власне наслідки попередньої системи управління та державної політики. Війна викрила і загострила всі попередні проблеми.

Третій фактор – соціальний. Держава вже не сприймалась як спільна справа, спільний дім, спільне майбутнє. Значні потрясіння спричинили сильні антидержавницькі настрої. І тут відбувся розкол на умовні дві течії. Це ліва течія, що характеризувалась бажанням демонтажу існуючої державної системи і встановленням аналогу царства Божого на землі (іронічно, хіба не так?). Друга, що була консервативною і правою, полягала на поверненні до пошуку нового варіанту організації держави, опираючись на попередній історичний досвід (наприклад, так свого часу вчинила Румунія, коли до влади прийшов король Кароль ІІ із значною підтримкою політичних сил, включаючи Залізну Гвардію Корнеліу Кодряну).

Відповідне доведення до своєрідного ідеалу вчинили саме представники другої течії. Вони, спираючись на історію, відчуваючи і знаючи про нездатність та неміч як лівих ідей, так і демократично-буржуазних, запропонували піти Третім Шляхом.

Третій Шлях на диво органічно резонував із ідеями папи Лева ХІІІ та певною мірою християнських демократів, пропонуючи схожі рішення, але замість церковної ідеї проголошуючи на єдності не стільки віри, а й Нації як такої.

Певною квінтесенцією реалізації ідей Третього шляху стали повоєнні режими по типу режиму Салазара, Франко, Фашистської Італії, а останнім оплотом у Європі був режим Чорних Полковників у Греції. Ще значні рухи такого плану були у Латинській Америці.

Якщо подивитись на економіку, то як це виглядало?

Третій Шлях бачив рішення у обмеженні різноманітних соціальних та економічних впливів на державу та державну політику, разом з тим інтегруючи їх у саму структуру держави як такої задля уникнення конкуренції один з одним. Це було організовано через утворення корпорацій за професійним спрямуванням із назначеними представниками (а не виборними, на відміну від соціал-демократів). Такий крок було продиктовано бажанням уникнути зайвих чвар та боротьби за владу, яка б однозначно забирала значну частину ресурсів і часу.

Але чому вирішили обмежити буржуазні кола (та і не тільки) саме таким чином? На жаль і понині є таке явище як лобіювання. Загалом у ньому нема нічого поганого — це є лише інструмент у рамках політичної системи. За винятком того, що порівняно невеликі кола можуть не тільки диктувати державну політику, а й по факту підганяти і перетворювати державу винятково на інструмент задоволення своїх інтересів. Як це наприклад сталось в Україні, Росії і зараз продовжується на Заході.

Наведу такий приклад з книги Мілтона Фрідмана «Капіталізм та Свобода». У США є дуже велика профспілка (а по факту – корпорація) медичної асоціації США. Абсолютно не заперечуючи їх великий внесок у медицину своєї країни і своє чесне виконання роботи, вони водночас зробили все для посилення свого впливу, часто на шкоду загальній справі. Це виглядає так, що вони сильно піднімають пороги входу, примушують працівників йти у профспілки і таким чином утворюючи монополію на представництво, монополію на лобіювання. Наявність у них такого становища без адекватного регулювання держави спричинило до того, що вартість медичних послуг у США стала настільки великою, що часом на одному лікуванні себе людина здатна збанкрутувати і до кінця життя виплачувати борги.

Хоча останнім часом є приємні зрушення у бік регуляції подібних організацій. У США був випадок, коли інженер (з дипломом та досвідом роботи) помітив помилку у проектуванні світлофора. Він написав пояснювальну записку із рекомендаціями усунення цієї помилки. Після цього на нього подала до суду місцева асоціація інженерів з вимогою або отримати у них ліцензію і відповідне право на подібну діяльність (і це при тому, що він мав і вищу освіту, підтверджену сертифікатами, дипломами та професійною діяльністю) або заплатити штраф. Спочатку асоціації вдалось його засудити, однак апеляційним судом було визнано не тільки правоту інженера, а й заборону асоціації будь-яким чином перешкоджати діяльності інших інженерів у цьому окрузі.

Корпоративістський підхід з одного боку не душив підприємництво і не придушував якісь соціальні речі (скоріше, це варто назвати інвестиціями і турботою про людський капітал), але водночас дозволяв як захистити свої інтереси, так і не перейти межу, після якої діяльність будь-якої з корпорацій ставала шкідливою для інших і для Нації як такої і країни, як уособлення Нації.

Особливо добре корпоративізм проявив себе у Іспанії та Португалії. В Іспанії він цілком собі спокійно співіснував з ринковою економікою, особливо це яскраво було видно у 60-70 роках ХХ століття. Іспанія тоді демонструвала величезні темпи розвитку, входячи у перші 10 економік світу, і по факту вона досі живе на закладеному фалангістами та генералом Франко фундаменті.

Тепер ми перейдемо до наступного, вельми неординарного та цікавого явища — це східна модель корпоративної економіки.

Для початку повернемось у Японію другої половини ХІХ століття.

Ви є імператором Мейдзи, сином богині Аматерасу. До ваших берегів прибули бородаті здоровані-варвари, що не знаються на етикеті, але є серйозно озброєні і парочки демонстрацій у вигляді залпів з гармат кораблів дуже зрозуміло натякають на те що може відбутись далі.

У вас як у голови держави з’являється розуміння, що треба швидко і дуже оперативно щось робити, інакше ви остаточно станете чиєюсь колонією. Але є одна проблема — вплив Сьогунату, який закрив вашу країну у ізоляцію на кілька століть, обмеживши торгівельні відносини до мінімуму.

Виконавши всі необхідні рішення, включаючи залучення іноземних спеціалістів виникає питання — а що робити з економікою? Довгий час вона була аграрно-ремісницькою, де все було зав’язано на феодалізмі та володінні кастою вояків як землі так і населення. Самураї на економіці знались як свиня на апельсинах, більше займаючись адмініструванням, розвитком культури та заняттям бойовими мистецтвами. Звичайне населення у вигляді селян та ремісників не те що не зналось на економічних справах, а й не мало навіть можливості до накопичення капіталу. До кого ж тоді звернутись?

Тут на допомогу приходять японські традиції приватної власності, бізнесу і кланової структури. Насправді весь цей довгий час утворилося кілька кланів, що взяли на себе те, чим гидували самураї і до чого не могли доторкнутись селяни та ремісники — а це була торгівля, комерція та підприємництво.

Відповідно, у них були сили, ресурси, розуміння та здатність до перетворення Японії на країну, яку б зараз назвали “азійським тигром”. Імператор дав їм широкі повноваження за умов швидкісного перетворення Японії на сучасну, технологічну державу. В тому числі це була можливість утворення синдикатів, корпорацій, приватних структур накопичення капіталу (це завдяки чому вони отримали назву-термін “Зайбатцу” — себто, грошовий клан), можливість лобіювання своїх інтересів і так далі.

Завдяки цьому було утворено кілька великих кланів-корпорацій, які дуже оперативно зробили перетворення, дали роботу та освіту значній кількості населення, водночас вони здобули контроль над величезною часткою економіки, фактично контролюючи всі значні та більш-менш значні сектори економіки. Наприклад, клан Міцубіші свого часу був металургійним велетнем, що контролював не тільки видобуток металу, а й займався машинобудуванням, міжнародною торгівлею і так далі.

Було утворено й біржу, що надало можливість не тільки японцям, а й іноземним інвесторам вкладатись в японські компанії. Дуже серйозно це дало свій результат у часи Першої Світової Війни та у передвоєнні часи перед Другою Світовою Війною, що стали часом розквіту кланів.

Після війни та окупації американська адміністрація ввела дуже серйозні обмеження, намагаючись підірвати олігополію/монополію кланів-корпорацій, але після виводу американських військ, клани піднялись знову, ставши запорукою успіху Японії, певною мірою навіть вплинувши на загальносвітову культуру (кіберпанк, що навіяний саме японськими корпораціями). Вони й досі мають величезне значення для своєї країни і у світі.

Цікавою особливістю таких кланів-корпорацій (а вони ще й передавались у спадщину) є свого роду економічна автаркія. Наведу приклад на тому ж клані Міцубіші — вони самостійно видобували руду, самостійно виплавляли метал, ці ж метали відправляли на переробку та виробництва власної продукції, включаючи свій власний торгівельний флот. І це ще ми не торкались фінансової та інших видів діяльності — корпорація дуже диверсифікована (себто, має абсолютно різні напрями діяльності та бізнесу з метою мінімізації ризиків).

Окрім цього є дуже цікавий закладений принцип корпоративізму — усі працівники, усі учасники корпорації задіяні в процесі управління компанією. Все працює за узгодження та забезпечення максимальних інтересів усіх працівників.

На додачу компанії всередині корпорації ніколи не конкурують між собою, а корпорації навпаки між собою конкурують.

Працівників регулярно переводять після кількох років у одній частині корпорації переводять до іншої, щоб вони мали системне розуміння і досвід роботи, який дозволить їм краще бачити загальну ситуацію.

Японська специфіка культури утворила навіть таке явище, коли родини цілими поколіннями працюють на якусь одну компанію. Така вірність та відданість компенсується тим, що працівників фактично не звільнюють, водночас даючи дуже великі переваги та бонуси. І певною мірою, самі японці не проти, оскільки розуміють, що попри все, але у складі корпорації вони дуже серйозно захищені.

Корпоративізм є цікавим, неоднозначним і за умов адекватного виконання дуже добрим засобом утворення міцної, консолідованої держави, об’єднаними спільною метою, спільними цінностями.

 

Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах