Катарсис

Інтелектуальний Правий Журнал

 Донбас, на який ми заслуговуємо.  Відгук на фільм С. Лозниці

При нагоді подивився фільм «Донбас» Сергія Лозниці, про який до того чув чимало різноманітних відгуків, від схвальних, до критичних. Тому висловлю кілька власних думок, як з приводу фільму, так і з приводу загальної ситуації, яку він нам демонструє.

В своїй стрічці Лозниця показав орочий, карикатурний Донбас, який одночасно і лякає, і викликає відразу. Влада бандитів, гопоти і бидла, суцільна безпросвітність і безвихідь. Багато сцен фільму, так чи інакше, засновані на реальних подіях: «міліція», яка грабує підприємців і вимагає від них чималі грошові суми, знущання над українським полоненим в центрі окупованого міста, ополченське весілля, яке нічого крім огиди не викликає (ось як воно було в реалі), і мирні мешканці, що стали заручниками ситуації. В загальному і цілому, окупований Донбас показаний постапокаліптично, це навіть не ОРДЛО, це зона чи «територія за Стіною» – дика, ворожа і смертельно небезпечна.

Доцільність такої подачі викликала чимало сумнівів, проте я однозначно підтримую авторів фільму. Відразу скажу, що я далекий від суцільної демонізації Донбасу, яка останні кілька років поширена Україною. В 2012 році я провів кілька днів в місті Ровеньки Луганської області (які наразі у складі ЛНР), і нічого поганого ні про місто, ні про його мешканців не скажу. І так само я не побачив у фільмі того, що всі мешканці ОРДЛО є «одичалими». Бо якщо уважно придивитися, на задньому плані видно практично постійний фон зі «звичайних людей», які намагаються вижити в умовах, що їм нав’язали обставини.

Разом з тим, ми маємо усвідомити, що той Донбас, що був до 2014 року, і той, що є зараз – це дві великі різниці. Щоб не казали різноманітні соціологи/політологи, але маємо змиритися з тим, що наразі Донбас для України втрачений, перш за все ментально і ідеологічно. Звісно, на окупованій території є люди, які притримуються української позиції. Проте я впевнений, що таких там меншість. Всі знають як почалися події на Донбасі, і до чого призвели натовпи тих самих «простих людей», що сьогодні намагаються виживати і, можливо, подумки хочуть повернення України, при якій рівень життя був кращим. Можна тішити себе ілюзіями, що, наприклад, на похорони Захарченка в Донецьку силоміць зігнали натовп бюджетників, і запросили професійних плакальників з росТВ. Проте я чомусь переконаний, що нікого туди примусово не зганяли, а люди прийшли за власною волею. І коли українська армія поверне Донбас, то їх будуть зустрічати ті самі «прості люди», які улюлюкали під час маршу полонених вояків ЗСУ в Донецьку. Звісно, на камеру вони будуть розповідати те, що захочуть почути українці – про свою любов до України, як вони чекали визволення і тому подібне. Проте чи варто буде вірити цим заявам?

І так, серед наших ворогів на Донбасі є такі самі люди, як і ми. Люди, які хочуть жити, кохати, ростити дітей, займатися своїм розвитком і тому подібне. І є серед них сміливі і розумні вояки, які в інших обставинах викликали б повагу і захоплення. Але попри все це, вони ненавидять нас і хочуть нашого знищення. Тому жодних почуттів, крім бажання знищити ворога у відповідь в українців сьогодні не може бути.

В цьому плані фільм виконує важливу виховну мету – показує ворога таким, як його і треба показувати під час війни: жорстоким, безжальним, позбавленим звичних людських рис. Повстання зла і дна. Українці мають зрозуміти, що саме відбулося в Донбасі в 2014 році і які це мало наслідки для «простих людей», чия хата завжди з краю. Цю місію фільм повністю виконує. І це не недооцінка ворога, це лише демонстрація його найгірших рис для підкреслення справедливості нашої боротьби для тих, хто має в ній якісь сумніви (а такі люди серед українців теж є, треба це визнати).

Більше того, «Донбас» Лозниці має стати застереженням для всіх українців, що втомилися від війни і закликають до миру за будь-яку ціну. Бо це то майбутнє, яке їх чекає в випадку спроби «домовитися» з агресором на його умовах. Але ні, такий мир нам не потрібен! Тому наразі це саме той «Донбас» на який ми заслуговуємо, в умовах війни. А ось коли переможемо і нарешті настане мир, то тоді можна буде знімати інші фільми.

Кандидат історичних наук, письменник.

  • 8
  •  
  •  
  •  
Горизонтальний, Культура, Нація