Гомосесуалізм — це хвороба? Звідки з’являються відхилення

Спільнота ЛГБТ настільки сильно заполонила інформаційний простір, що про них не чули хіба що найстаріші жителі покинутих селищ. Ледь не щодня трапляються різні новини про дискримінацію гомосексуалів у школі, на роботі, в особистому житті і т.д. Щороку влаштовують «прайди», до яких суспільство потроху звикає, а молодші покоління вже зростають з думкою про те, що гомо- чи транссексуалізм — це норма, поки старші впевнені в тому, що таких людей треба лікувати. То що ж з цього правда і чи дійсно гомосексуалізм можна вважати хворобою?

Довгий час дійсно так і було, але у ХХ столітті відбулись фундаментальні зміни у сприйнятті цього явища, які були продиктовані політичним тиском гей-лобі, що сьогодні відбувається і в Україні. В 1990 році ВООЗ виключило гомосексуалізм з МКБ (міжнародна класифікація хвороб), що перенесло американські зміни на європейський континент.

Відтоді «сама гомосексуальність не вважається психічним розладом», натомість психосексуальні розлади за новою класифікацією виникають на фоні психологічного дискомфорту, яке переживає людина з нетрадиційною сексуальною орієнтацією. Тобто, гомосексуали — це норма?

Перш ніж дати остаточну відповідь на це питання, пропоную розібратися в тому, що таке гомосексуалізм і як він з’являється. Гомосексуалізм — це порушення психосексуального розвитку. Психосексуальний розвиток (далі — ПСР) — це становлення статевого самоусвідомлення людини, яке включає в себе сукупність біологічних, психологічних та соціальних процесів, які дають людині усвідомити приналежність до власної статі, сформувати статеворольову поведінку та сексуальний потяг. ПСР починається від самого зачаття і може тривати приблизно до 20-25 років, тобто, допоки не завершиться фізичний та психічний розвиток організму. 

Якщо вагітність, пологи і подальші процеси виховання та соціалізації тривають гармонійно, дитина жіночої статі стає жінкою, чоловічої — чоловіком. Але якщо на певному етапі відбувається збій, а батьки не помічають цього, у подальшому у дитини сформується потяг до своєї чи обох статей. Отже, розберемо деякі чинники, які можуть це спричинити:

  • Вагітність і стан матері є надзвичайно важливими для здоров’я майбутньої дитини. Якщо вагітна жінка переживає дуже сильні чи хронічні стреси, в її організмі виділяються гормони кортизол, адреналін та норадреналін, які у великій кількості можуть зруйнувати плаценту (захисну оболонку) і передатися дитині в утробі. Оскільки мозок та нервова система плоду ще не сформовані та піддатливі, ці гормони можуть «вижигати» певні ділянки мозку і це впливає на психосексуальний розвиток дитини. 
  • Дитина дуже сильно переймає емоційний стан матері і якщо жінка хотіла дитину іншої статі, це на підсвідомому рівні відбиваєтьсяу у дитячій психіці і після народження може стати причиною проблем у статевій самоідентифікації. Так само бажання дитини іншої статі може вилитись у відповідне виховання дитини, яку батьки несвідомо наближатимуть до бажаної статі, або ж не будуть любити.
  • Якщо вагітна дівчинкою жінка хворіє на онкологію та приймає відповідні ліки, в її організмі виробляється більше тестостерону, що передається і плоду. Дівчинка народиться маскулінізованою і опиниться в зоні ризику не лише в рамках психосексуального розвитку, це впливатиме і на її фізіологічний розвиток. Так само тестостерон може підвищуватись і від інших чинників. 
  • Якщо в сім’ї мати або батько були авторитарними та жорсткими, не мали контакту з дитиною, у подальшому дитина або «шукатиме недоотриману увагу» в гомосексуальних стосунках, або ж навпаки зненавидить протилежну стать. Показовою тут є історія Вінна Кемерона Томпсона, який пережив у дитинстві зґвалтування з боку чоловіків, сексуально експлуатувався дорослою жінкою, а коли сім’я про це дізналась, батько звалив провину на 11-річного хлопця і дуже віддалився. Після чого Вінн почав гомосексуальні стосунки з дорослими чоловіками, несвідомо шукаючи собі батьківську увагу. Сьогодні він щасливий і одружений на жінці. 
  • Так само і насилля, яке дитина пережила в дитинстві, у сім’ї чи від сторонніх людей спричиняє багато сексуальних проблем, зокрема, і формування одностатевого потягу. 
  • Процес виховання та соціалізації дитини надзвичайно важливий. Дитина народжується у певній статі, але її статеве самоусвідомлення формує саме виховання. Дитина чи підліток загублені в цьому світі після травми народження, їм необхідні орієнтири, якими в першу чергу слугують батьки. Здорові рольові моделі чоловіка та жінки в сім’ї та грамотне статеве виховання дають дитині ці орієнтири, але якщо їх немає, вона шукатиме їх «ззовні», а в наших реаліях — в інтернеті. Не важко здогадатися, що вона може знайти там. Діти та підлітки дуже сильно піддаються зовнішньому впливу і якщо батьки не допомогли усвідомити «хто я», дитина знайде собі яскравого кумира і буде його наслідувати. Саме тому ми і маємо сьогодні таку прихильність юних поколінь до ЛГБТ — батьки зайняті собою, а ЛГБТ давить на емоції, які переживають всі, хто знаходиться у пубертаті: розгубленість, тривога, пошук себе і свого місця у світі.
  • Відсутність дорослої людини конкретної статі під час виховання дитини. На жаль, розповсюджена проблема, коли дитина виховується без батька чи матері, від чого у неї з’являється «статевий дефіцит», адже обидві статі важливі у формуванні здорової жіночності та мужності. Якщо немає вітчима чи мачехи, замінити відсутню фігуру може дідусь/бабуся, дядько/тітка, тобто інші родичі тієї статі, якої не вистачає у найближчому колі сім’ї. Звісно, ті родичі чи вітчим/мачеха мають щиро любити дитину і поводитись з нею відповідно, бо в іншому разі це матиме сумні наслідки. 
  • Сьогодні ми вимушені говорити і про виховання дитини в одностатевій парі. У цієї дитини не буде адекватних рольових моделей чоловіка і жінки, на нього також робитиметься тиск з боку соціуму. Якщо ми говоримо про лесбійок, то у жінок може прокинутись материнський інстинкт, але якщо говоримо про геїв , необхідно розуміти, що навіть якщо хтось дав свій генетичний матеріал, у них не сформується здорової прив’язки до дитини як до дитини, тому що не було самого статевого акту, не було контакту з матір’ю і спілкування з дитиною під час вагітності, тобто дитина буде на кшталт ляльки. А враховуючи нестандартні сексуальні вподобання, які розмивають поняття норми, дитина може потерпати і від сексуалізації, у найгіршому випадку — від педофілів. Також важливо, що недоцільно порівнювати одностатеві гомосексуальні сім’ї та сім’ї, де дитину виховують мати і бабуся/тато і дідусь. Чому? Тому що у гомосексуальних сім’ях немає розділення на чоловіка і жінку, поведінка та ідентичність розмиті. У сім’ях без одного з батьків все одно зберігається структура «мама — жінка», «батько — чоловік» і вони колись були разом, так само, як і бабуся з дідусем. Тобто, дитина усвідомлює, що є чоловік та жінка, їхні ролі в сім’ї і батьки відповідно виховують їх в цій системі координат (звісно, є винятки на кшталт «всі мужики — козли», «всі баби — дури»). 

Це основні причини відхилень у психосексуальному розвитку дитини, але ми маємо чітко усвідомити, що навіть якщо під час вагітності були потенційні ризики, батьки мають змогу допомогти дитині гармонійно розвиватися, якщо будуть виховувати її у любові та слідкуватимуть за її розвитком. Враховуючи вітчизняну сімейну кризу, кількість розлучень та матерів-одиначок, зовсім не дивує та кількість дітей та підлітків, які «граються в ЛГБТ», не усвідомлюючи всієї проблеми. Варто також додати те, що «гену гомосексуалізму» не існує, а ідея «вроджених особливостей» активно використовувалась квір-ідеологами та активістами після виключення гомосексуалізму з МКБ.

Також тут важливо додати, що не є доцільним порівнювати гомосексуалізм у людей і тварин. Чому? Головна відмінність людей полягає у наявності складнішої та більш розвиненої психіки, якщо хочете — душі, тобто людина (без важких порушень мозку чи на генетичному рівні) усвідомлює себе, своє життя, емоції, почуття і може себе контролювати. Тварини живуть і керуються інстинктами, людина може їх приборкувати. Гомосексуалізм у тваринному світі є явищем компенсаторним: зменшення популяції, коли територія її поширення стає замалою; якщо у зграї є домінантний самець, який володіє іншими самками, інші представники чоловічої статі «справляють потребу» один з одним, або ж відсутність чи недоступність самок в силу різних причин; також це може свідчити про систему ієрархії між тваринами чоловічої статі. 

Існує багато гіпотез, проте ні одна не дає єдино істинної відповіді: гомосексуалізм серед тварин може нести спонтанний, фрагментарний характер, а деякі паруються на все життя (що зустрічається значно рідше). Переважно гомосексуалізм у тваринному світі несе компенсаторний спонтанний характер, які тварини не усвідомлюють. У людей подібні компенсаторні механізми теж можуть виникати у важких ситуаціях, коли співвідношення статей порушено: армія, в’язниця, на кораблях, під час воєн і голоду. Але це «тимчасове рішення» екстремальних умов. Коли ми говоримо про гомосексуалізм у людей, які знаходяться у звичайному соціумі, то тут треба говорити про «людський фактор» — починаючи від вагітності, завершуючи соціальним впливом. І ще один акцент — у тварин ми говоримо про сексуальну поведінку, у людей же — про психосексуальний розвиток, який залежить не лише від біології, а й від сім’ї та оточення.

Гендерно-нейтральне виховання лише погіршить ситуацію. Чому? Дитина народжується «бісексуальною» (але не в дорослому сексуалізованому розумінні), тобто вона відчуває потяг до обох статей через всеохопну цікавість до світу. Так само її може «по-дружньому» тягнути до тварин, вона уявлятиме песика чи кота своїм другом, обійматиме їх, бо малюку просто все цікаво. Але до близько 3 років дитина вже усвідомлює себе як дівчину або хлопця. Потім, приблизно до 10 років у дитини формується статево-рольова поведінка, і згодом починається пубертат, тобто статеве дозрівання, під час якого протягом різних етапів формується та закріплюється статевий потяг та форми його реалізації. Повторюю, що повністю цей етап завершується у віці 20-25 років.

І якщо ми залишимо дитину в умовах «гендерно-нейтрального виховання», вона не стільки буде нетрадиційної орієнтації, скільки вона взагалі не розумітиме, хто вона і що їй робити, її соціалізація не буде проходити гармонійно. Тому зовсім не дивно, звідки береться така кількість гендерів та «гендерних ідентичностей», і чому ці люди такі агресивні і вимагають додаткових прав — вони загублені і непристосовані до цього світу. Без статевого виховання ми отримаємо постмодерного Мауглі, який називатиме себе одним з гендерів. 

У продовження теми соціалізації та зовнішнього впливу необхідно підкреслити існування первинного та вторинного гомосексуалізму. Первинний гомосексуалізм формується внаслідок біологічних факторів нейроендокринних порушень. Тобто, дитина вже народжується з таким відхиленням внаслідок проблем пренатального розвитку. Вторинний — формується внаслідок психосоціальних проблем, тобто має набутий характер. Але які можуть поєднуватись і з біологічними чинниками. Але не дивлячись на характер порушення психосексуального розвитку, завдяки репаративній терапії людина може «вилікуватись» від гомосексуалізму. Це стверджував навіть і колишній президент Американської психологічної асоціації Ніколас Каммінгс. 

Гомосексуали можуть доволі успішно соціалізуватись, якщо не акцентують увагу суспільства на своїй орієнтації. Так само, як і інші люди не вимагають від суспільства прийняття всіх їхніх особливостей та вподобань. Але зараз тенденція робити камінгаути, мати відповідний зовнішній вигляд та вимагати від суспільства визнання лише на основі цієї характеристики. Справа в тому, що це популяризується та нав’язується в медіа та інтернеті, загублені діти знаходять в цих спільнотах ілюзорну підтримку і тому їх стає все більше. Але, чи дійсно кожний, хто називає себе гомосексуалом, дійсно таким є? Різні дослідники сходяться на думці, що в різних суспільства кількість гомосексуалів складає 1-4% від загальної кількості населення. 

Маю великі сумніви, адже тут часто грає підлітковий максималізм та бунт, і дитина, у якої гармонійно формується статева ідентичність, може потрапити у таке середовище і просто піддатися впливу. Оскільки дитяча та рання підліткова сексуальність мають дифузний характер, адже ще не акцентовані на генітальній насолоді, дівчата можуть відчувати потяг до дівчат, а хлопці до хлопців, але це не дорослий гомосексуалізм і з часом проходить. Ще раз згадую тут Вінна Кемерона Томпсона, у якого гомосексуальні контакти були зумовлені «втратою» батька, але після 20-ти років покохавши жінку, зрозумів, що з ним щось не так, почав довгу терапію і зрештою «позбувся гомосексуалізму». Так само не можна пройти повз Кіри Белл, яка зрозуміла, хто вона є, коли її ПСР завершився. 

Гомосексуалізм — це порушення психосексуального розвитку, яке спричинили нейрогормональні, психологічні чи соціальні відхилення. Тобто, назвати здоровими у повному розумінні їх не можна, але це і не робить їх асоціальними елементами. Гомосексуали завжди були в людській популяції, ставлення до них було різним залежно від епохи, але це меншість. Таким людям необхідна підтримка і допомога, адже вони дійсно інші і їм важко, але треба розуміти, що популяризація ЛГБТ — це популяризація та унормування психічних травм і нездорових сімей, що є злочином і проти них самих, і проти суспільства, а сьогодні це має відверто ідеологічне забарвлення. Зіґмунд Фройд та Ігор Кон писали, що відносно таких людей треба проявити терпимість та розуміння, що дійсно так і є, але це неможливо робити стосовно політичних сил, які спекулюють на проблемах таких людей.

Коли ми говоримо про будь-які розлади статевої ідентичності, потрібно розуміти, що це найчастіше (особливо сьогодні) безвідповідальність батьків, їхня гіпертрофована ліберальність та безвідповідальність держави, яка не присікає ті рухи і тенденції, які калічать дітей. Вихід з сімейної кризи, популяризація цінності та важливості родини і статеве виховання — ось що допоможе загубленим душам і загалом суспільству. 

Джерела

  1. Історія виключення гомосексуалізму з переліку психічних хвороб АПА
  2. Класифікація психічних розладів МКБ-10
  3. Вплив стану матері під час вагітності на розвиток дитини
  4. Ускладнення під час вагітності і гормони
  5. Історія Вінна Кемерона Томпсона
  6. Чому не варто порівнювати гомосексуалізм у людей і тварин
  7. Вплив гендерно-нейтрального виховання на дітей
  8. Первинний і вторинний гомосексалізм
  9. Два пола. Зачем и почему? Эволюционная теория пола В. А. Геодакяна — Москва, 2012. 
  10. Николоси Дж., Николоси Л.Э. Предотвращение гомосексуальности — Москва, 2008.
  11. Акимова Л.Н. Психология сексуальности — Одесса, 2005.
  12. Nicolosi J. Reparative therapy of male homosexuality. A new clinical approach. – Lancham, Boulder, New York, Toronto, Oxford: A Jason Aronson Book. Rowman & Littlefield Publi-shers, Inc., 2004. – XVIII, 355 p.
  13. Regnerus M. How different are the adult children of parents who have same-sex relationships? Findings from the New Family Structures // Social Science Research Volume 41, Issue 4 – July 2012 – P. 752-770 
  14. Ніколас Каммінгс про АПА і гей-лобі
  15. Ніколас Каммінгс про репаративну терапію
Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах