Катарсис

Інтелектуальний Правий Журнал

Інтерв’ю з FEMEN: про релігію, правих та феміністок.

Привіт. Можеш, будь-ласка, представитися для нашої аудиторії. Аліса Виноградова — хто ти та чим займаєшся?

Я – активістка руху Femen. Іноді мене називають лідером Femen Ukraine, але я за паритет з моєю сестрою по розуму організації – Анжеліною. Мені більше подобається нейтральне – spokersperson. Так я визначаю себе, коли спілкуюся з іноземними журналістами та науковцями.

Давай уточнимо. Ти вважаєш себе феміністкою? Бо позиція учасниць Femen з цього приводу відрізняється, як я розумію.

Для початку поясню декілька важливих нюансів. Femen – це не жорстка структура з чіткою ієрархією. Активісток об‘єднує ідеологія боротьби – sextremism і спільні вороги. Серед нас, наприклад, є як представниці ЛГБТ спільноти, так і ті, хто має традиційні сім‘ї та дітей. Тобто у дівчат з Femen можуть бути різні погляди на фемінізм та його суть. Я можу говорити лише про моє особисте бачення та розуміння власної діяльності у Femen.

Щодо фемінізму. Він теж буває різним. Особисто я для себе виділяю три основні напрями, хоча їх набагато більше.

Перша і найпопулярніша модель – ліберальний фемінізм. Суть його можна звести до принципу «дозвольте жінці стати чоловіком». Йдеться, звісно, не про зміну біологічної статі, а про прийняття чоловічої гендерної ролі, яка в цьому світі є нормативною. Такий викривлений марксизм, де замість пролетаріату – жінки.
Це історія про квоти, «рівні» права та інші міфи і збочення. Я все чекаю, коли слово «жінка» визнають сексистським та вимагатимуть замінити на толерантне: «чоловікиня».

Постмодерністський фемінізм пропонує взагалі стерти стать як причину нерівності. Це історія про Партнер1 та Партнер2 замість тато та мати.

Стенд-пойнт фемінізм: вважають, що чоловіки та жінки не гірші чи кращі, а настільки різні, що рівність неможлива як явище. Жіноче – це окремий когнітивний всесвіт, який, на відміну від чоловічого, знаходиться у гносеологічному підпіллі.

Тепер про мене. Чи вважаю я себе феміністкою? Так, але ні 🙂 Насамперед через те, що це поняття зараз дуже викривлене представниками ліберальної та постмодерністської моделі. Стенд-пойнт модель мені здається найадекватнішою з перерахованих, хоча і з нею я не погоджуюся на 100%.

Однозначно, я себе не називаю феміністкою. Наприклад, коли мені доводиться виступати на конференціях у Європі, я визначаю себе як «sextremist» – представницею ідеології секстремізму.

Чому багато феміністок усвідомлено намагаються виглядати непривабливо?

Тому що чоловіку не обов‘язково виглядати привабливо. Ліберальні феміністки відкидають усі жіночі якості як прояв нижчої касти. Їхня мета – отримати чоловічі права, стати чоловіком на рівні гендерної ролі.

Наприклад, жінкам досить часто закидають, що вони істеричні та надто емоційні. Але саме чоловіки створили уявлення про те, що істеричність та надмірна емоційність – це погано. Оскільки люди схильні негативно сприймати те, що їм невластиве та незрозуміле.

Що роблять ліберальні феміністки? Вони починають це заперечувати та називати сексизмом: «Ні, ми не такі, ми можемо бути серйозними, жорсткими та непохитними…». Тобто вони реагують на цю властивість так само, як і чоловічий світ.

А чому не подивитися на це з іншого боку? Чому та сама істеричність не може бути суто жіночою, специфічною реакцією. Не гірше чи краще, а просто відмінною від чоловічої.

Це лише один приклад, який, сподіваюся, допоможе мене зрозуміти.

Ти кажеш, що єдина умова для вступу дівчини до Femen — це сексуальність. Що ти вкладаєш у це слово?

Так, і це та ідея, яку у Femen закладали засновники організації. Зараз є активістки у Європі та США, які не поділяють це бачення. Через це Femen часто нагадує кампанію «Free the Nipple».

Давай так, якщо я зараз попрошу тебе уявити абстрактну жінку, то це скоріше за все буде хтось, схожий на Моніку Белуччі, ніж на Вупі Голдберг, при всій моїй повазі до обох пані. У кожному суспільстві та культурі є власне уявлення про красу та сексуальність, але воно завжди досить конкретне.

Сексуальність – це той маркер, за яким патріархальний світ сприймає жіноче. Патріархат виносить жінку на постамент сексуальності. Так і тільки так він її готовий сприймати. Жінку, позбавлену цієї якості, він асоціює з собі подібними.

Засновники Femen свого часу вирішили саме з цього постаменту і нанести удар. Чоловіки звикли бачити оголену привабливу жінку у кіно, журналах, у ліжку. Але коли цей об’єкт з‘являється у нетиповому місті – під час здійснення політичного, релігійного ритуалу та інш. – він вносить дисбаланс та руйнує цей процес.

А як же бодіпозитив, неголені ноги та пахви?

Із бодіпозитивом сталося те ж саме, що і з фемінізмом. Спочатку ідея була в тому, щоб не гнатися за глянцевими стандартами і спокійно сприймати власні недоліки. Тепер це перетворилося на пропаганду та можливість для дискримінації. Наприклад, якщо на обкладинці журналу опиниться анорексична дівчина – бодіпозитивісти почнуть кричати про нав‘язування нездорової худорлявості. А якщо там буде дівчина, яка важить 250 кг, вони будуть хвалити її за сміливість та називати прекрасною. Але і у першому і у другому випадку ми маємо справу з пропагандою нездорового способу життя та нанесення шкоди здоров‘ю.
Неголені ноги та пахви – це про чоловічу гендерну роль, вище я про це говорила.

Твої слова: «жінка, потрапляючи до влади, перестає бути жінкою». Тобто, судячи з цього, акція за 50% жінок у раді, що нещодавно відбулася — це не ідейно для справжніх феміністок?

Я не дуже люблю розмови про те, хто є справжньою феміністкою, а хто ні, хто із феміністок найфеміністичніший тощо. Цим якраз полюбляють займатися вітчизняні представниці ліберального фемінізму. Цікаво, до речі, що крайню нетерпимість та агресію до протилежних поглядів проявляють саме ті, хто називають себе лібералами. Дати волю цим людям – вони почнуть вбивати за інакомислення, але робитимуть це під знаменами толерантності. Подібне руйнування свободи заради свободи мені незрозуміле.

Тепер про 50%. Будь-які квоти – це і є дискримінація. Буквально: «Чоловіки! Дайте нам трохи місця у вашому чоловічому світі, а ми будемо грати за вашими правилами. Ну будь ласка». Ці жінки, потрапивши туди, візьмуть на себе чоловічу гендерну роль, інакше їх там просто не будуть сприймати. Жодна жінка при владі не представляє жіночу позицію. Це неможливо, оскільки сама суть влади — чоловіча. Жінки-монархи, президенти, депутати є жінками лише у біологічному сенсі, а стать – поняття соціальне. Вони завжди представляють або рід (безумовно чоловічий), або партію (чоловіче утворення за своєю суттю).

Можна так само створити квоти для котів та собак, але це не зробить їх людьми, не тому що вони гірші – прост інші, і їм це не потрібно. Грубий приклад, але думаю, що ти мене зрозумів.

Думаю, для Порошенка ти вже як кістка в горлі. Згадати тільки підпал декорацій біля магазинів Рошен та бал у Відні, де ти закликала прогнати його як недостойного бути серед аристократів. Чому ти досі не у в’язниці?

Те, що було у Відні, за австрійськими законами не є злочином, я заплатила штраф, а поліція люб‘язно відвезла мене до готелю.

З приводу трамвайчика у мене тривають судові фестивалі за ст. 96, ч. 4. Я відмовилася від адвокатів, захищаю себе сама, чим все закінчиться – будемо бачити.

Чому після 2013 року старий склад Femen фактично покинув країну? Як зараз справи у Гуцол, Інни та Олександри Шевченко, політолога Святського?

Через переслідування з боку влади Януковича та російських спецслужб (це було пов‘язано з акціями проти Кирила Гундяєва та Путіна). Дівчата отримали статус політичних біженців у Франції, Віктор – у Швейцарії.

Після переїзду між Інною та іншими дівчатами виник конфлікт, подробиць я не знаю, оскільки на той час я не мала жодного відношення до Femen. Олександра вийшла заміж, народила дитину, зараз живе у Парижі. Інна продовжує займатися Femen International у Європі.

Анна Гуцол вирішила залишити активну діяльність у Femen ще минулої осені. Віктор повернувся в Україну у 2017. Деякий час ми працювали всі разом, зараз наші шляхи розійшлися, чим вони з Анною займаються тепер – не знаю.

Акції Femen, безперечно, яскраві та спричиняють багато галасу, а який від них практичний сенс? Можеш навести приклади успішних акцій?

Після суфражисток, Femen – це перше в історії явище, коли ідеї фемінізму повертаються на вулиці у рішучій та агресивній формі. Це праксеологічна революція та старт боротьби за право на «тіло», яке було табуйоване та пригноблене релігійними інституціями, політичною диктатурою та сексуальною індустрією. Саме завдяки Femen з‘являється таке явище як красива жінка у фемінізмі. Наші ідеї одразу підхопив захід, були створені організації зі схожою концепцією, Голівуд та реклама почали використовувати образ Femen, «гламуризувати» нове обличчя фемінізму.

Рух Femen виник у 2008 році. На той час фемінізм в Україні майже нікого не цікавив, це зараз ми спостерігаємо справжній бум цього явища. Те, в яку форму він перейшов, – інше питання, але актуалізували та популяризували його значною мірою саме Femen.

Наведу приклад – історія з Аміною Тайлер. Аміна – жінка з Тунісу, яка вирішила приєднатися до руху. Вона розмістила у фейсбуці фото топлес з написом на грудях арабською «Моє тіло – не чиясь честь». За це її хотіли посадити до в‘язниці та закликали побити камінням. Активістки Femen по всьому світу влаштовували акції на її підтримку і досягли мети, Аміну відпустили. А я думаю, ти розумієш, що Туніс – не найдемократичніша країна у світі. Пізніше Аміна заснувала феміністичний журнал для жінок з арабських країн та продовжила власну діяльність.

Не перерахувати тих випадків, коли Femen привертали увагу преси та громадськості до суспільно важливих проблем та подій. Ця тема взагалі варта окремої статті.

На заході наші досягнення та значення дуже добре розуміють. Я це відчуваю, коли спілкуюся з феміністками та активістами у європейських країнах, читаю численні книжки про Femen, вивчаю статті науковців з провідних університетів світу, які присвячують нам свої дослідження. У 2017 ми отримали премію Liberpress International Awards, її лауреатами є Greenpeace та відома газета Charlie Hebdo. Також у 2017 у Парижі – Secularism Award (Prix de la Laïcité).

Чому на Віденському балу перед тим як оголити груди, ти була у компанії посла РФ?

Я не була у компанії посла. Стояла поряд з ним та іншими гостями балу, ми просто потрапили разом у кадр. Коли на червоній доріжці я чекала на кортеж Порошенка, більшість гостей вже зайшли до опери і на вулиці залишалося не так багато людей. Стояти в такій ситуації на вулиці одній без цигарки або компанії – досить підозріло, враховуючи, що там дуже холодно. Тому я намагалася бути якомога ближче до інших гостей і не привертати уваги охорони. Вийшло так, що цими гостями виявився посол та депутат Гуденус.

Фейки про те, що він мене провів і допомагав, – абсолютна нісенітниця. Проводити мене не треба – у мене були квитки. Звичайно, в Україні ми звикли, що на заходи, де присутні перші особи держави просто так потрапити майже неможливо. Але у Європі трошки інша ситуація. На червону доріжку міг прийти взагалі хто завгодно, на сам бал – за квитками, які легко замовити в інтернеті.

Зробити з мене агента Кремля намагалися, посилаючись на публікації в австрійських ЗМІ. Але це неправда, ніяких таких матеріалів там не було, і це легко перевірити. Усе тому, що для справжніх журналістів абсолютно очевидно, що «конспірологічні» операції таким чином не здійснюються, і якби посол дійсно був до цього причетний – його б взагалі не було на тому балу.

Минулого літа після акцій «Шоколадна незалежність» та у Адміністрації президента, послідовники Гебельса пропонували нам за гроші «переключити увагу» на Саакашвілі. Після відмови вони застосували свою класичну технологію звинувачення опонентів у співпраці з Росією.

Я відповіла трохи ширше, щоб нарешті закрити це питання з «російським слідом».

Окрім посла з тобою був лідер німецької ультраправої фракції FPO Гуденус. Які у тебе відношення з ультраправими?

Він був з послом, а не зі мною. Про нього я вперше почула після балу. Історію про те, як він піднімав моє пальто теж використовували пропагандисти. Я припускаю, що він тоді не відразу зрозумів, що відбувається і підняв пальто, як галантний чоловік, тим паче – він ультраправий. Коли ж все стало очевидним – він жбурнув пальто і був явно незадоволений, це видно на відео. Пояснюю і цей момент, продовжуючи попередню відповідь.

Саме про FPO знаю не дуже багато, тому утримуюсь від однозначних оцінок. Мені імпонує позиція ультраправих щодо мігрантів. Наскільки я знаю, вона збігається з політикою Себастьяна Курца, діяльність якого я оцінюю позитивно.

Усі релігії погані, чи є хороші?

Мабуть, коректніше говорити про релігійні інституції. Якщо хтось просто молиться макаронному монстру і це суттєво не впливає на суспільство – мені до цього діла немає.

Наймогутніші та найвпливовіші релігійні інституції, на мій погляд, нічого хорошого та доброго не несуть. Про це можна дуже довго говорити та сперечатися, тому зараз не буду навіть починати. Це чудова тема для окремої дискусії, і я б залюбки взяла в ній участь. Мені цікаво спілкуватися з опонентами, це, як правило, продуктивніше, ніж діалог з однодумцями.

У Ватикані ти намагалася викрасти фігуру немовля Ісуса. При цьому кричала, що Бог – це жінка. Що за гендерна нерівність, чому чоловік не може бути Богом?

Гендерна рівність – це окрема тема для сарказму, з цього приводу звертайся до «чоловікинь». Справжня боротьба може бути тільки за абсолютну гегемонію, а не за міфічну недосяжну рівність. Якщо провести історичні паралелі, ідеї Малкольма Ікс мені ближчі та зрозуміліші, ніж позиція Мартіна Лютера Кінга.

Повертаємося до Ватикану. За ритуалом, на Різдво Папа Римський особисто кладе фігуру Ісуса до вертепу. Він це робить у соборі, але в цей же момент на площі Святого Петра знімають покривало з аналогічної фігури. Акцію у соборі я не робила через те, що всередині вертеп виглядає як інсталяція у сільській раді, а на площі – це зовсім інший візуальний рівень.

Підтекст ритуалу такий: чоловік як батько, а Папа Римський як головний батько після Бога дарує цьому світу дітей. Тобто це така констатація права чоловіків на потомство. Саме тому католицька церква залишає за собою право дозволяти або забороняти аборти.

Наша акція – констатація права жінки на потомство, вона народжує світу дітей, тому Бог – це жінка.

Акція у Ватикані була відверто антихристиянська. Хоча одна з найшановніших постатей у Біблії – Мати Божа — жінка. У тому ж ісламі жінці об’єктивно відведена роль майна. Можу навести відповідні сури з Корану. Де антиісламські акції?

Мене дивує, коли православні християни обурюються. Враховуючи ідеологічну боротьбу між католицтвом та православ‘ям, наша акція – хрестовий похід проти невірних (католиків). 🙂

Стосовно Матері Божої. Це суто патріархальний образ. Придивіться до неї. Мати Божа – це чоловіче уявлення про те, якою повинна бути жінка. Сімона де Бовуар непогано розглядає це у творі «Друга стать». Не буду дублювати її думки – вийде ще той лонгрід. Кому цікаво, може переконатися та вивчити питання самостійно.

Щодо Ісламу. Ми робили таку кількість акцій проти ісламізму в Європі, що одного разу на конференції у Парижі радикальний ісламіст з автоматом увірвався до приміщення та мало не застрелив Інну Шевченко.

Є навіть книжка про цей напрям боротьби Femen: «Topless Jihad». Не всі новини про наші акції у Європі доходять до України, можливо тому ти про це не чув.

Ти бачиш себе у ролі дружини або матері?

Зараз – ні, пізніше – можливо. Я точно не бачу нічого поганого у цих ролях, навпаки, це чудова можливість для реалізації.

Як батьки ставляться до твоєї діяльності?

Нормально, хоча трохи переживають.

Яка кінцева ціль Femen? Рівність чи усе ж таки матріархат?

Ні перше, ні друге. Рівність – це взагалі міф, недосяжний комуністичний ідеал. Рівність ніде в природі не існує і ніколи не існувала, тим більше між такими різними категоріями як «жіноче» та «чоловіче».

Матріархат – це калька на патріархальну систему, його навіть вигадав чоловік. По суті пропонується на вершині ієрархії замінити чоловіка жінкою. Але сама ієрархія – це патріархальне явище і будь-яка жінка, що замінить чоловіка, буде змушена прийняти чоловічу гендерну роль.

Нас часто звинувачують у тому, що ми нічого не пропонуємо. Але це не є нашим завданням. Я дозволю собі процитувати О. Герцена «Ми зовсім не лікарі — ми біль». У нас не мета, а шлях.

Головний редактор

  • 132
  •  
  •  
  •  
Вертикальний, Політика, Трибуна, фото широко