4 аргументи за святкування Різдва 7 січня. Едуард Юрченко

Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах

У останні роки в публічному просторі все більше почали говорити про «необхідність» перенесення святкування Різдва з традиційної для православних дати 7 січня на 25 грудня. Різні соціологічні опитування демонструють «готовність» до цього українців, а «фейсбучні експерти» наводять свою аргументацію різного ступеню дилетанства. Я, як практикуючий православний та кандидат філософських наук, хочу навести аргументи ЗА святкування Різдва 7 січня.

1. Точність та фундаментальний світоглядний аспект

Для того щоб розмовляти про точність, треба розрізняти астрономічний та календарний роки. Якщо рік астрономічний відображає події космічні, то рік календарний забезпечує системну життєдіяльність людей. Отже, абсолютно точним з астрономічної точки зору він не буває ніколи.

Але проблема в тому, що і астрономічний рік поняття розтяжне. Який саме рік мається на увазі? Тропічний чи зоряний? Хоча ще виділяють і інші різновиди. Григоріанський календар є точнішим лише з точки зору тропічного року. Юліанський календар відображає у собі гармонію космосу через поєднання космічних орієнтирів.

За відправну точку юліанського календаря було визначення року в 365 діб і 6 годин, де взята середня величина між сонячним (тропічним) і зоряним (сидерическим) роками. Ця величина була філософськи осмислена і свідомо змінена (на 1 хвилину), для того, щоб в календарі було відбито повторення фаз місяця — 19-ти річний метонів цикл, — а також збіг днів тижня з числами місяця в 28-річному періоді.

Юліанський календар містить в собі зоряний, сонячний і місячний орієнтири. Його головне досягнення, яке можна назвати наукової геніальністю, це сувора циклічність, яка, не перериваючись, приходить в нескінченність. Звернем увагу, що це чудово поєднується з християнським баченням Священного часу: з одного боку такі визначальні події як Різдво та Воскресіння відбувались одноразово, з іншого боку — космос функціонує циклічно, з третього — час є нічим іншим як інобуттям Вічності.

Отже, юліанський календар має величезне філософське та символічне значення. Варто відзначити, що мова йде не про простий символізм, а про сакральний. Тобто про певне відображення надприродної реальності в природному матеріальному світі, на кшталт ікони.

Між іншим цікаво, що зачаття Богородиці Праведною Анною відзначається 22 грудня за новим стилем (9-го за юліанським календарем), тобто якраз тоді, коли день починає поступово збільшуватись після найдовшої ночі в році. Але ж саме зачаття Богородиці розпочинає цикл земного втілення Господа, а не безпосередньо Різдво. Тому аргументи про те, що григоріанське Різдво ближче до зимового сонцестояння теж не підходять.

Те, що календар було створено в дохристиянські часи, немає ніякого значення. Церква завжди охоче брала на озброєння дохристиянські і нехристиянські знання про створений Господом світ. Достатньо згадати про значення античної філософії в християнській картині світу. Навіть відмінності між Західним та Східним християнством нерідко пояснюють відмінностями між платонізмом та аристотелізмом.

Точність кожного календаря необхідно розглядати по відношенню до його парадигмі. Тому, щоб визначити математичну точність юліанського календаря, слід взяти середню величину сонячного і зоряного років, і потім порівняти її з тим відхиленням від координат, на яке пішов Созиген (головний астроном Юлія Цезаря та основний автор календаря) для того, щоб зберегти безперервну циклічність і періодичність юліанської календарної системи.

Таким чином, критика юліанського календаря з точки зору відображення реальності космосу і питання точності немає ніякого сенсу.

2. Церковні правила

З точки зору церковного домобудівництва ситуація з новим стилем ще гірша.

Проблема в тому, що в церковному календарі є рухомі і нерухомі свята. Перші прив’язані до Великодня, а другі (зокрема Різдво) — ні. Юліанський церковний календар досить непогано їх гармонізує між собою. А ось новий стиль до цього категорично не підходить.

Варто дещо пояснити.

Зміна вираховування дати Великодню неможлива для православних, оскільки є елементом догматики. Тобто певна церква або громада може корисуватись новостильним календарем, залишаючись при цьому православними, лише в зв’язку з тим, що календар сам по собі не має догматичного значення.

У випадку зміни вираховування Великодня — навпаки, буде порушено догмат і відповідне об’єднання віруючих просто напросто припинить бути православними. Відповідно, в новостильних помісних церквах змінили лише календар нерухомих свят, але не прив’язаних до Великодня.

Це призвело до купи проблем в організації богослужбового життя. Наприклад, вже зараз Петрівський піст скорочується на два тижні, а в окремі роки і зовсім зникає. Згодом же Великдень, а з ним і всі рухомі свята співпадуть з Петрівським днем, з Преображенням, з Успінням, а там і з Різдвом.

Тому спроби поєднати новий стиль та православне церковне життя явно штучні і проблемні суто з організаційної точки зору.

3. Практична церковна політика.

Всупереч балачкам про «більшість православних, які давно визнали новий стиль» нічого подібного немає в принципі. Навіть у Вселенському патріархаті за новим стилем живуть далеко не всі громади. У першу чергу треба згадати Афон.

Авторитет Святої гори є виключно високим в православному світі. Коли РПЦ розпочало свій конфлікт з Вселенським патріархом — їх лякала не стільки перспектива розколу, скільки розрив з Афоном.

В якомусь сенсі фактичний статус Афону для православних всього світу можна порівняти зі статусом римської кафедри для католиків. Хочу підкреслити, що мова звісно йде про моральний авторитет. Але сутнісно це змінює не багато.

Всупереч багаточисельним фейкам московських ЗМІ та зусиллям РФ по «прирученню» афонського чернецтва, воно ніколи не співчувало «русскому міру» і, якщо вже говорити про національне питання, було (і залишається, і планує залишатися) налаштоване в дусі еллінського православного месіанізму (з яким «русскій мір» категорично несумісний).

Вже зараз делегації ПЦУ систематично відвідують Святу гору і можна сказати про певне «гібридне визнання». Але афоніти є радикальними традиціоналістами і питання про відмову від юліанського календаря може радикально погіршити ставлення до українців. Схожа ситуація можлива і в Грузинській православній церкві, яка просто зараз коливається щодо українського питання. Не варто забувати і про багаточисельних прихильників юліанського календарю в «новостильних» церквах. Сумнівні експерименти лише відштовхнуть їх від ПЦУ.

Окремою проблемою є «старостильники», які відкололись від Церкви через календарне питання. Це справжнісіньке «альтернативне православ’я», яке в тій самій Греції охоплює ледь не двадцять відсотків вірян.

Після того як Москва кінцево піде в глибокий розкол, вона спробує створити паралельну ієрархію. Якщо вона зможе переконати «старостильників» в тому, що вона є осередком істинного православ’я, вона цілком може об’єднати їх навколо себе.

Про те, що календарні експерименти можуть легко спровокувати (і спровокують) розкол в ПЦУ та нададуть МП імідж «оборонців віри» не варто й казати. Про це свідчить і елементарне розуміння вітчизняних церковних реалій і досвід інших країн.

4. Юліанський календар є загальноукраїнським, а не тільки православним.

Багато кажуть про «новостильних православних», але забувають про українських греко-католиків.

Вони є саме католиками, хоч і східного обряду, отже між ними та православними в релігійному плані значно більше відмінностей ніж з вірмено-католиками або римо-католиками. Де ж шукати спільне у церков Київської традиції? Що долає всі догматичні відмінності?

Обряд і, у першу чергу, календар.

У переважно греко-католицькій Галичині Різдво 25 грудня називають не інакше ніж «польське».Там воно є однозначним етнокультурним маркером. Саме тому, що на відміну від центральної та східної України, християни Київської традиції щоденно співіснували там із західними сусідами.

Керівництво УГКЦ зробило заяву про те, що принципово не відкидає варіанти календарної реформи, але не раніше ніж православні. Якщо враховувати настрої звичайного духовенства та пересічних вірян, більш вірогідним є те, що греко-католики збережуть юліанський календар в будь-якому разі.

Щодо тих православних які «святкують» за «новим стилем», то тут ситуація трохи не зрозуміла. Справа в тому, що в Україні не існує «новостильних» православних юрисдикцій (навіть не визнаних світовим православ’ям). В цьому році була лише одна експериментальна служба 25 грудня, в лише одній громаді. Виникає питання яким чином можна відсвяткувати Різдво православному? (щоб він не стверджував в соцопитуваннях).

Не варто забувати і про таку унікальну засаду нашої ідентичності як «народний календар», в якому переплетено досвід спостереження за українською природою, дохристиянські рудименти та власне християнські свята. Він побудований на фундаменті юліанського і змінити його неможливо навіть теоретично. Він вже знаходиться на периферії національної культури, але календарна реформа українських церков просто ліквідує його як явище.

Окремо треба відзначити і інші свята, які мають особливе значення для української ідентичності і є прив’язаними до юліанського календарю. Хоча б Покрова, яку необхідно буде перемістити на 1 жовтня. Характерно, що крім українців, в православному світі її масштабно святкують лише козацькі народи на теренах Росії.

Таким чином суто національно-культурний вимір юліанського календаря не просто вимагає його збереження, але й робить одним зі стовпів української ідентичності.

P. S. Тим, хто пропонує відмовитись від традиційного українського календаря тільки для того, щоб «відрізнятись від москалів», я б рекомендував обирати більш дієві форму протесту. Наприклад, відмовитись від штанів (елемент московського національного костюму).


Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах