Ліберальна революція в США. Частина II: Наступ на історію та культуру

Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах

Як я зазначив в кінці моєї попередньої статті, сучасна ліволіберальна революція в США є революцією «культурною», а не соціалістичною чи марксистською. Вона спрямована на дискредитацію і знищення абсолютно всього пласту американської історії і культури, що на цій історії базується. Цей наступ прикривається боротьбою з расизмом, шовінізмом, дискримінацією і неполіткоректністю. Мішенню «революціонерів» стали чисельні історичні пам’ятники і мистецькі твори, які символізують американську минувшину, одночасно пояснюючи, чому саме США стали країною №1 в світі. Мета очевидна – знищення усіх згадок про героїчне минуле Америки зламає історичну пам’ять і розірве незримі ланцюжки, що зв’язують «мертвих, живих та ненароджених». І це, в свою чергу, обрушить устої американської держави.

Цей наступ на історію і культуру США є безпрецедентним і не має аналогів в світі. Він відбувається в країні, яка не зазнала іноземного завоювання, і де не відбулась насильницька зміна влади, системи чи світоглядних цінностей. Іноді трапляється порівняння сучасних подій з початком Війни за Незалежність, коли повсталі американці знесли пам’ятник британському королю Георгу ІІІ в Нью-Йорку. Втім воно не є коректним – американські колоністи тоді перебували в стані війни, на відміну від сучасної Америки.

Важливо пам’ятати, що ці події відбуваються не як окрема незалежна «революція». Це прямі наслідки багаторічного промивання мізків американців ліволіберальною пропагандою, і системного впровадження спотворених національних і суспільних відносин, завдяки чому і стали можливі сьогоднішні події. До того ж, вандалізму і варварству, яке охопило чимало американських міст, сприяють політики, які в абсолютній більшості, так чи інакше, дочетні до Демократичної партії. Вони публічно схвалюють дії погромників, захищають їх від поліції, а коли вандалам не вдається впоратися самим, ухвалюють відповідні рішення про демонтаж пам’ятників. Як зазначив оглядач FoxNews Такер Карлсон:

«…Це не короткочасний спалах громадських заворушень. Це серйозний, високоорганізований політичний рух. У нього великі амбіції. Він розвивається непомітно, він росте. Його мета – покласти край ліберальної демократії і кинути виклик самій Західній цивілізації».

В цьому контексті варто зазначити, що раніше головною мішенню ліволібералів у США були пам’ятники на честь Південної Конфедерації. В основному їх споруджували в кінці ХІХ – на початку ХХ століть. Не з метою прославити рабство чи принизити чорношкірих, а для вшанування героїв і пам’яті про загиблих. Повага до героїв, як Півночі так і Півдня, стала важливим і ефективним елементом політики примирення після війни. Ці монументи свідчили, що американська нація з шаною ставиться до всіх учасників війни, байдуже, на чиєму боці вони боролися. Бо всі вони були американцями, і в кожного була своя правда. І хоча це звучить парадоксально, проте пам’ять про Конфедерацію стала одним з наріжних каменів американської ідентичності і патріотизму в Південних штатах. Попередню історію боротьби з пам’ятниками Конфедерації я розглядав в цьому матеріалі, відсилаю всіх до нього.

Наразі ситуація кардинально змінилася, бо розпочалось те, що ще донедавна вважалося немислимим: об’єктами атак вандалів стали американські свята святих – монументи і меморіали, що увічнюють пам’ять «Батьків-засновників». Звісно, атакують не лише їх – по всій країні паплюжать пам’ятники споруджені на честь інших діячів історії США, починаючи від колонізації Америки. Але саме масові напади на «Батьків-засновників», поряд з критикою Війни за незалежність, роблять цей процес безпрецедентним. На цій історії базується історична пам’ять США, і вся ідеологія американської ідентичності, єдності і патріотизму. І ось тепер все це ламається, оскверняється і втоптується в бруд оскаженілим натовпом. Бо не вписується в сучасні ліволіберальні догмати.

«Очищення історичної пам’яті від расистів»

В 2017 році, під час відомих подій в Шарлотсвиллі, президент США Дональд Трамп несподівано заявив, що почавши з пам’ятників Конфедерації, в США вже скоро почнуть крушити пам’ятники Вашингтону і Джефферсону. Тоді ліволіберали всіляко осміювали слова президента. А менше ніж через три роки виявилося, що Трамп був правий, ставши, мабуть, єдиним американським політиком, хто заздалегідь передбачив такий розвиток подій.

Оскільки протестувальники акцентовані на «боротьбу з расизмом», то цілком зрозуміло, що їхньою головною ціллю є пам’ятники «расистам», «шовіністам» і «білим супрематистам». Звісно, монументи Конфедерації стали першими і тепер їх всіляко ламають, а там де поламати не можуть – оскверняють. Відбуваються все це за межами людської адекватності, завдяки чому, навіть якщо хоча б один з погромників і має якусь «благородну мету», то ці методи її повністю і безповоротно дискредитували. Кричущий випадок відбувся в ніч на 20 червня в столиці Північної Кароліни місті Ралі, коли вандали непросто звалили статую вояка Конфедерації, але і лінчували її, підвисивши на вуличному ліхтарі. Кількість знесених чи осквернених монументів Конфедерації вже сягнула кількох десятків, і постійно зростає.

Втім, одними конфедератами список «американських расистів» не обмежується. Увага «революціонерів» швидко переключилась на «Батьків-засновників» та осіб до них причетних. Бо п’ять з семи перших американських президентів та половина підписантів Декларації незалежності, «несподівано», виявились рабовласниками і расистами. І тепер на землю летять монументи Джорджу Вашингтону (лідер під час Війни за Незалежність і перший президент США, $1), Томасу Джефферсону (третій президент США, $2), Френсісу Скотту Кі (автор американського гімну). Причому пам’ятники Вашингтону зазнали нападів відразу в декількох містах – в Портленді його статую звалили і осквернили, в Чикаго нарядили в балахон Ку-Клукс-Клану і написали «рабовласник», а в Нью-Йорку облили фарбою. Певною мірою пощастило сьомому президенту США Ендрю Джексону (улюблений президент Трампа, $20), чий пам’ятник роз’ярений натовп намагався знести у Вашингтоні, але невдало, то ж постамент просто обмалювали.

Іншою групою монументів, які на думку протестувальників символізують расизм, стали пам’ятники, що відображають історію відкриття та іспанської колонізації деяких регіонів Північної Америки. Першим під удар потрапив Христофор Колумб, який в лівацькому середовищі вже давно асоціюється з початком європейської колонізації Америки і геноцидом корінного населення (зокрема, такий погляд на нього поданий вустами однієї з персонажів популярного телесеріалу «Єллоустоун»). Мінімум три пам’ятника мореплавцю знищенні (нижче можете подивитися, як це відбувалось в Мінніаполісі), причому в Річмонді повалену статую загорнули в прапор Конфедерації (!), після чого підпалили, а потім втопили. Таке враження, що пам’ять про славетного генуєзця взагалі хочуть викорінити з американської історії. Бо крім знищення пам’ятників, мова заходить за перейменування населених пунктів, названих на його честь.

Колумб не єдиний об’єкт ненависті новітніх революціонерів. Так, в Сан-Франциско знесли пам’ятник засновнику перших католицьких місій в Каліфорнії святому Хуніперу Серра (що ви можете побачити на головному постері цієї статті) та осквернили монумент іспанському письменнику Мігелю Сервантесу. З Серрою зрозуміло – у корінного населення до нього претензії, а ось чим перед «борцями з расизмом» завинив Сервантес, який свого часу сам перебував у рабстві в алжирських піратів? Думаю, справа тут в скульптурній композиції пам’ятника, яка доволі провокативна – перед бюстом Сервантеса на колінах стоять скульптури Дон Кіхота та Санчо Панси. Тому нічого дивного, що необізнані з історією і літературою вандали прийняли це за монумент якомусь конкістадору, перед яким на колінах стоять чергові пригнічені. Цей приклад свідчить, що нападники атакують всі пам’ятники, які їм вважаються «неполіткоректними».

Спаплюжений пам’ятник Сервантесу

Загалом, неполіткоректність скульптур є одним з ключових чинників висування ліволібералами претензій до того чи іншого пам’ятника. Так, в Нью-Йорку оголосили про намір прибрати пам’ятник 26-му президенту США Теодору Рузвельту. Причина – пам’ятник вважається символом колоніалізму і пригнічення, бо Рузвельт сидить верхи, а біля його коня стоять індіанець і чорношкірий. Мер міста – радикальний лівак Білл де Блазіо – назвав монумент «проблематичним і расистським». Справжню причину знесення пам’ятника зазначив Такер Карлсон:

«Тедді Рузвельт був героєм для мільйонів американців. І залишається ним. Саме тому зносять його статую. Вони знають: якщо вони заставлять вас дивиться, як падають статуї наших героїв, це буде їхньою перемогою. Після того для них не буде нічого неможливого. Вони зможуть вирішувати, як ростити ваших дітей, як вам голосувати, у що вам дозволено вірити. Якщо їм вдалося вас принизити, вони зможуть контролювати вас. Ось чому по всій країні натовпи валять пам’ятники Америки».

Пам’ятник Рузвельту. Справжній витвір мистецтва.

Втім, одними «расистами», «супрематистами» і іншими «истами» справи не обмежуються. В розпалі своєї революційної люті, «борці з расизмом» також взялися за пам’ятники Громадянської війни, встановлені на честь вояків Півночі. Жодного раціонального пояснення цьому немає, оскільки ці монументи увічнюють пам’ять людей, які воювали проти рабства. Ба більше, перша звістка такого роду взагалі здивувала світ. Бо вандали осквернили меморіал на честь 54-го Массачусетського піхотного полку в Бостоні. Поясню, що цей полк був сформований в часи Громадянської війни в США саме з чорношкірих вояків, і є часткою сучасного американського героїчного наративу.

Меморіал на честь 54-го Массачусетського піхотного полку

Цей приклад не єдиний. В ніч на 20 червня в Сан-Франциско звалили погруддя Улісса Гранта. Будь-яка людина обізнана з американською історією знає, що Грант – це людина, яка виграла для Півночі Громадянську війну та 18-й президент США ($50). І саме під час його президенства в південних штатах відбувалась реконструкція, і в том числі – боротьба з дискримінацією чорношкірих. Через кілька днів, 24 червня, в Вісконсіні вандали розбили пам’ятник полковнику Гансу Крістіану Хегу, а на постаменті написали: «чорне красиве» (black is beautiful). Вся пікантність ситуації в тому, що при житті Хег був палким аболіціоністом і загинув на фронтах Громадянської війни, воюючи проти рабства. 25 червня в Денвері повалили статую на меморіалі на честь участі штату Колорадо в Громадянській війні. Те, що Колорадо воював на боці США проти Конфедерації – погромників не зупинило.

Кульмінацією стала кампанія за знесення пам’ятників президенту Аврааму Лінкольну ($5) у Вашингтоні та Бостоні (бостонський пам’ятник є точною копією вашингтонського). Значення постаті Лінкольна в американській історії таке ж саме, як і постаті Вашингтона та інших «Батьків-засновників», якщо не більше. Сам пам’ятник був споруджений в 1876 році, на приватні пожертви колишніх рабів, а всім процесом керував Фредерик Дуглас, відомий чорношкірий ідеолог аболіціонізму. Півтори століття всіх все влаштовувало. Проте сучасні ліволіберали вважають, що пам’ятник є символом приниження чорношкірих. Як заявила конгресвумен від Демпартії Елеанор Холмс Нортон: «Хоча раніше поневолені американці заплатили за спорудження цієї статуї в 1876 році, процес проектування і ліплення був виконаний без їхньої участі, і це видно. Статуя жодним чином не демонструє, як поневолені афроамериканці прагнули власної емансипації».

Пам’ятник Лінкольну у Бостоні.

Політики бажають прибрати пам’ятник законними методами, в той час як молоді радикали прагнуть рішучих дій. 26 червня невдалу спробу повалити пам’ятник в Вашингтоні здійснила радикальна студентська організація «Вільний район» (Freedom Neighborhood), яку очолює студент Гарварду і активіст Демпартії Гленн Фостер. Світогляд Фостера добре ілюструє одна з його заяв: «Пам’ятайте, що найбільшим крадієм з усіх є наша нація. Ми нація крадіїв! Ми вкрали людей, землю, гроші. Вся ця нація заплямована кров’ю моїх братів та сестер».

На щастя, знести пам’ятник йому завадили громадяни і поліція. Подальша доля монументу в Вашингтоні поки що невизначена, а ось в Бостоні вже оголосили про демонтаж. Таким чином, легітимність Лінкольна, як однієї з ключових фігур американської історії, тепер поставлена під питання.

Процес війни з пам’ятниками в США триває, то ж список зруйнованих чи осквернених монументів постійно поповнюється. Під гарячу руку вандалів потрапили низка військових меморіалів, зокрема меморіальний парк у Вашингтоні, і національні пам’ятники (пам’ятник жертвам Геноциду вірмен у Денвері, статуї Махатми Ганді і Тадеушу Костюшко в Вашингтоні тощо). А в Портленді погромники спалили… 120-річну статую лося.

Найближча черга потенційних мішеней погромників теж відома. Зокрема, ліволіберальний активіст Шон Кінг закликає знищити усі білі образи Ісуса Христа, оскільки зображення Ісуса білим є проявом расизму і білого супрематизму (логічним продовженням мають бути білі статуї діви Марії). Також під загрозою легендарна гора Рашмор, де висічені образи чотирьох згаданих в цій статті президентів – Вашингтона, Джефферсона, Теодора Рузвельта і Лінкольна. Знищення її вимагають представники організації корінних народів Америки, мовляв, гора знаходиться на споконвічній індіанській землі, а «обличчя чотирьох білих лідерів є образою, включно з Авраамом Лінкольном, який був президентом, коли американські солдати страчували індіанців». І звісно, Демпартія це підтримує.

The New York Times пише, що президенти, зображені на Горі Рашмор, були рабовласниками та мали зв’язки з Ку-Клукс-Кланом.

Масове знищення пам’ятників свідчить про комплексний лівацький наступ саме на історію США як таку, а не на якусь конкретну її частку, як часто це намагаються подати. Будь-який монумент присвячений героям чи подіям американської історії (і не тільки американської, як ми побачили) для ліволібералів є «расистським» і «шовіністичним», а значить – має бути знищений. Тож, мабуть, єдиний пам’ятник, який наразі є в безпеці в США, це пам’ятник Леніну в Сіетлі.

Війна проти Національного гімну

Як я відмітив в попередній частині, пам’ятник автору американського гімну Френсісу Скотту Кі був повалений вандалами. Ця подія спровокувала суспільний рух за заміну національного гімну – «Прапор усипаний зірками», який на думку активістів є «расистським» і «неактуальним» в сучасних умовах. Згадується також і те, що Кі був рабовласником і якось сказав, що чорношкірі це «інша і нижча раса людей, наявність яких є найбільшим злом, що уражує суспільство». Низка селебріті і раніше відмовлялися від виконання чи вшанування гімну на публічних урочистостях. Аргументацію з приводу заміни гімну можна почитати в колонці головного редактора Yahoo music Ліндсі Паркер.

Культурний фронт

Багата історія США знайшла своє відображення в класичній американській культурі, яка є вагомою часткою світового культурного надбання. Тому крім пам’ятників, ліволіберали оголосили війну цій культурній класиці, звинувачуючи її в неполіткоректності, расовій і суспільній стереотипності тощо.

Війна з неполіткоректністю в мистецьких творах в США велась і раніше. Так, ще до сучасних подій в декількох штатах в школах заборонили вивчати класичні твори «Вбити пересмішника» Харпера Лі та «Пригоди Гекльберрі Фінна» Марка Твена. Причина – зміст цих книг має «расистський характер», а отже, деякі учні можуть відчути себе «приниженими або маргінальними». Це при тому, що обидва ці літературні твори насправді вважаються антирасистськими.

Наразі, лівацькі «погромники від мистецтва» не могли проігнорувати появу нової суспільної кон’юнктури на радикальну «боротьбу з расизмом». 9 червня світ облетіла приголомшлива новина, що стримінговий сервіс НВО прибрав легендарний фільм «Унесенні вітром» (на думку американської кіноакадемії – це 4-й найкращий фільм всіх часів), зі списку трансляцій, мовляв, фільм неполіткоретний і демонструє «етнічні і расові забобони». Новина викликала справжнє обурення і відповідну реакцію адекватних людей – фільм відразу посів 1-ше місце в списку бестселерів Amazon. Після масових обурень, через кілька днів стрічку повернули до каталогу, втім тепер перед її переглядом прийдеться послухати лекцію кінознавця.

Ще одна цікава новина прийшла з Каліфорнії. Місцеві демократи вимагають викреслити з історії пам’ять про легендарного кіноактора і патріота США Джона Вейна (якщо не знаєте, хто це такий і не бачили його фільмів, то швидше надолужувати втрачене!). В 1971 році Вейн в інтерв’ю журналу Playboy допустив низку «расистських висловлювань», зокрема: «Я вірю в перевагу білих, поки чорношкірі не будуть навчені до рівня відповідальності. Я не вірю в передачу повноважень і посад безвідповідальним людям» та «Я не відчуваю провини за те, що 5 чи 10 поколінь тому ці люди були рабами». Що ж казати, тверезий погляд, під яким має підписатися будь-яка адекватна людина. Проте сучасні ліволіберали адекватність вважають расизмом.

До речі, історія з Вейном найкраще демонструє подвійні стандарти сучасної ліволіберальної публіки. Бо теперішній головний суперник Трампа на президентських виборах демократ Джо Байден в 1977 році теж допускав «расистські висловлювання». Це не заважає демократам підтримувати його, і одночасно боротися з пам’яттю про Вейна.

Поступово очищуючи культурний простір від неправильних і дискредитованих кумирів минулого, ліволіберали пропонують американцям нових. Так, підлітковий гламурний журнал TeenVogue випустив велику статтю про Карла Маркса з контекстом, що ідеї марксизму актуальні для сучасної Америки.

Впровадження нового наративу

Очевидно, що держави, народи яких пишаються своєю історією, є значно міцніші всередині, на відміну від тих, в яких живуть індивіди, що цураються минулого власної країни. Америка – це країна побудована сильними особистостями – героями і завойовниками. На гордості за минувшину століттями ґрунтувався американський патріотизм. І це минуле робить Америку великою країною, принаймні поки що. Тому, щоб трансформувати або знищити США згідно ліволіберальним канонам, в американській історії потрібно змінити наратив, одночасно дискредитувавши і прибравши з неї всі згадки про героїчну минувшину.

І сьогодні, замість гордості за звитяжну історію, і відповідно, виховання на цьому ґрунті нових поколінь патріотів, які продовжать справу предків, в США втілюється зовсім інший сценарій. Шляхом прямих маніпуляцій і підміни понять, в суспільстві насаджується психологія колективної провини і терпільства білих американців. Головними особами історичного наративу стають пригноблені і нещасні, а не героїчні борці, які «здобувають світ». Героїв дискредитують, а їхній культ замінюють культом пригнічених. Всі, хто незгідний, хто виступає проти – оголошуються расистами. Після Другої світової війни подібний сценарій був успішно реалізований в Німеччині, а тепер прийшла черга США.

Робиться це, в тому числі, шляхом штучного прищеплювання почуття провини за минуле. Людей, які ніколи не були рабовласниками, змушують вибачатися і відчувати почуття провини перед людьми, які ніколи не були рабами. Абсурд? Так, але прихильники ліволіберальної ідеології по всьому світу сприймають це всерйоз. І ця маячня майстерно введена в порядок денний суспільної думки США (а також Західної Європи). Цьому сприяють десятиліття ліволіберальної пропаганди через продукти масової культури та так званих лідерів суспільної думки, а також сам стиль життя в епоху масового споживання.

Завдяки цьому за останні десятиліття в США, і по всьому Західному світу, зросло декілька поколінь, які майже нічим не цікавляться, не мають адекватного життєвого досвіду і якоїсь серйозної мети в житті. Наслідком стає невпинне зниження рівня інтелекту, з відповідним спрощенням шкільного викладання і вимог до студентів. Як тут не згадати нещодавню історію з професором Каліфорнійського університету Гордоном Кляйном, якого в червні на три тижні «відправили у відпустку», за відмову надати поступки чорношкірим студентам, які беруть участь в вуличних протестах. Тобто коли викладач хоче якісно робити свою роботу і вимагати від студентів те, що вони зобов’язані робити – вчитися, це суперечить новітнім цінностям. В інтернеті навіть з’явилась петиція, з вимогою до університету звільнити професора, як «нечуйного расиста».

Апеляція до колективної історичної провини всіх білих американців, сьогодні призводить до використання історії з політичною метою. Це один з наріжних каменів сьогоднішньої ідеології Демпартії на шляху повернення до влади.

Новітні «американські революціонери»

Те що сьогодні відбувається в США і Західній Європі, повністю відповідає словам Джорджа Орвелла: «У певному сенсі світогляд партії найуспішніше прищеплювалася людям, не здатним його зрозуміти. Вони погоджуються з самими кричущими спотвореннями дійсності, бо не розуміють всього неподобства підміни і, мало цікавлячись громадськими подіями, не помічають, що відбувається навколо. Нерозуміння рятує їх від божевілля».

Наслідки ми можемо наочно побачити на вулицях американських міст. За даними статистики, основна маса протестувальників – це білі молоді люди (46%) На другому місці латиноси – 22%, чорні – 17% і азіати – 8%. Якими ж є їхні переконання? Опитування проведене в 2019 році серед молодих американців (до 38 років) показало, що:

  •         Половина з них вважають США – сексистською і расистською країною (50% і 49%);
  •         46% молодих американців не згодні з тим, що «Америка – найпотужніша країна світу»;
  •         38% не згодні з тим, що «Америка має історію, якою ми повинні пишатися»;
  •         Кожен восьмий (14%) погоджується з тим, що «Америка ніколи не була великою країною і ніколи не буде»;
  •         46% погоджуються, що «Америка є більш расистською, ніж інші країни»;
  •         84% не знають конкретних прав, перелічених у Першій поправці;
  •         19% вважають, що американський прапор є «ознакою нетерпимості та ненависті»;
  •         44% вважають, що Барак Обама мав «більший вплив» на Америку, ніж Джордж Вашингтон.

Бачимо, що значна частка сучасної американської молоді не любить і соромиться своєї країни. Інше опитування показує, що все більше молодих американців підтримує соціалізм, і налаштовані проти багатих, навіть схвалюючи насильство проти них, в певних випадках.

Ось так, непомітно, в Америці виросло покоління, для якого американська історія і культура чужі, неправильні, аморальні, огидні і ганебні. Як зазначив колумніст Тодд Старнс: «Покоління американської молоді були радикально налаштовані в наших державних школах. Їм промили мізки, щоб переконати, що Америка – це зло, що наші «Батьки-засновники» були расистами, що по людині потрібно судити за кольором її шкіри». Тому мілленіали і «покоління Z» не відчувають внутрішнього зв’язку ні з героями Війни за незалежність, ні з вояками Громадянської війни, ні з піонерами і траперами Дикого Заходу, ні з морськими піхотинцями, що висаджувалися на Окінаві. Взагалі ні з ким, з гордої і звитяжної американської історії.

Альтернативна історія США: «Проект-1619»

Коли читаєш про «очищення американської історії від расизму і расистів», то виникає закономірне питання – а що пропонується замість? І тут виявляється, що руйнуючи «дискредитоване старе», «революціонери» пропонують іншу концепцію історії США. Мова йде про «Проект-1619», який в серпні 2019 року розпочала відома газета «Нью-Йорк таймс».

Цей проект приурочений до 400-річниці прибуття в Віргінію першого британського корабля з трьома десятками чорношкірих невільників, в серпні 1619 року. І саме від цього епізоду розробники концепції пропонують вести відлік історії США. Тобто не від звичного кожній цивілізованій людині 1776 року (Конгрес проголосував за незалежність), а саме від факту привезення на Північноамериканський континент першої партії рабів з Африки. На сайті проекту прямо зазначено: «Мета “Проекту-1619” – переосмислити американську історію, вважаючи, що дата народження нашої країни – 1619 рік. Це вимагає, щоб наслідки рабства та внесок чорношкірих американців ми помістили в самий центр нашого наративу, який ми розповідаємо собі про те, яка ми країна».

Одна з умов проекту – майже всі його автори мають бути чорношкірими. Жодного з провідних американських істориків до нього не залучили. Ініціатором і одним з ключових авторів «1619» є журналістка Ніколь Ханна-Джонс. В своїй програмній статті вона піддала ревізії абсолютно всю історію появи і розвитку США. На її думку, США виникли лише з-за питання рабства. Мовляв, в кінці ХVІІІ століття рабство в Британській імперії поступово скасовувалось. І саме щоб зберегти рабство, американські землевласники і затіяли війну за незалежність. Історія США за Ханна-Джонс, це розбудова чорношкірими невільниками американської економічної могутності, поява держави США на основі рабства, і подальша дискримінація і притиснення «кольорових меншин» білими американцями. Її тези: «США просто би не існували без нас (чорношкірих – Р.П.)», «чорношкірі американці – справжні «батьки-засновники» цієї країни. І ні в кого немає більших прав на цей прапор, ніж в нас», «Історія США – це історія несвободи і безправ’я», «античорний расизм покладений в основу ДНК цієї країни» і тому подібне.

Якщо б ми жили в суспільстві здорового глузду, то все б це так і залишилося нісенітницями занадто експресивної журналістки. Втім, сучасний світ і здоровий глузд – це взагалі несумісні поняття. Коли ЗМІ почали розкручувати ці ревізіоністські концепції, американські консерватори розкритикували проект. Зокрема, колишній спікер палати представників США Ньют Гінгріч назвав його «промиванням мізків». З критикою виступила і низка провідних американських істориків, фахівців з Війни за незалежність і Громадянської війни, зазначивши, що «Проект-1619» абсолютно ненауковий і занадто спрощено пояснює складні поняття. Так, відомий історик Громадянської війни Джеймс Макферсон в інтерв’ю завив, що це «незбалансована, однобічна точка зору, в якій відсутній контекст і ретроспектива складного процесу рабства, яке, очевидно, явно не було виключно американським інститутом, але існувало протягом всієї історії. І рабство в Сполучених Штатах було лише малою часткою  більш крупного світового процесу, який розгортався протягом багатьох століть. І в Сполучених Штатах також було не лише рабство, але і рух проти рабства».

Втім, цей маніпулятивний проект прийшовся до смаку ліволібералам. Тому на критиків не звернули особливої уваги. Як пояснила журналістка Ненсі Летурно, консерватори відчувають загрозу від проекту, бо «він кидає виклик тоталітаризму, на якому побудований весь їхній погляд на світ. Це їхнє мислення, яке монополізує уяву, і придушує альтернативи, що закладає основи авторитаризму». Тим більше, що демократи радо вітали «Проект-1619». Так, сенатор з Каліфорнії Камала Гарріс відмітила, що «Проект-1619 – це потужний і необхідний відлік нашої історії. Ми не можемо зрозуміти і вирішити проблеми сьогодення, не говорячи правду про те, як ми сюди потрапили».

Ніколи Ханна-Джонс

В порівняно короткий термін «Проект-1619» сильно розкрутився, і цього року Ханна-Джонс за зазначену статтю отримала Пулітцерівську премію. І прямо зараз широкі заходи з популяризації цього проекту відбуваються в школах і університетах США, в тому числі, і за сприянням Пулітцерівського центру. Тут цікаво, що в процесі поширення «Проекту-1619», потроху починають лунати заклики, що справжнім днем незалежності США є не 4 липня, а 19 червня (коли відзначається «День звільнення рабів», 19 червня 1865 року). Звісно, поки що обережно, але не виключено, що це початок  відкриття чергового «вікна Овертона».

Поширення «Проекту-1619» мало ще один, несподіваний наслідок – він подарував американським погромникам ідею для нового графіті. З другої половини 2019 року вандали малювали «1619» на пам’ятниках Конфедерації (наприклад, осквернили статую Джексона «Кам’яної стіни» в Шарлотсвіллі і декілька інших). В сьогоднішніх подіях, розвалюючи черговий пам’ятник, погромники нерідко малюють на ньому «1619», як на згадуваній статуї Вашингтона в Портленді. Така реклама проекту не лишилась непоміченою. 22 червня 2020 року сенатор-республіканець Том Коттон виступив з різким засудженням масових заворушень і закликав зупинити «іконоборче» знесення пам’ятників. Серед іншого, Коттон сказав наступне: «Ці бунтівники ненавидять Америку. В Портленді вони розрушили статую Вашингтона, вони також намалювали на ньому дату «1619» – посилання на ревізіоністський антиамериканський історичний проект «Нью-Йорк таймс». Можливо, нам слід назвати їх «Бунтами 1619»».

Повалений пам’ятник Вашингтону, на якому написано «1619»

Таким чином, виходячи з наявних фактів, «Проект-1619» є реальним альтернативним варіантом історії Америки. Він вбиває відразу всіх зайців, що заважали ліволібералам, бо дискредитує абсолютно всю історію США, включно з «Батьками-засновниками» і Війною за незалежність. В принципі, його поява цілком закономірна, оскільки тривала, цілеспрямована пропаганда почуття провини серед американських білих підготувала грунт для подальших маніпуляцій суспільною свідомістю. Цього разу у впровадженні псевдонаукової концепції. Радикальний ревізіонізм проекту стає на заваді його широкому втіленню по всіх напрямках прямо зараз. Втім, маючи контроль над ЗМІ і освітою, не приходиться сумніватися, що ліволіберали дуже швидко подолають всі перешкоди на шляху до його тріумфування. Зверніть увагу, що все це насаджується журналістами, громадськими діячами, шкільними вчителями, а не провідними, фаховими вченими, які, повторюся, розкритикували «Проект-1619». Втім, ліволіберали швидко зрозуміли, що голос вчених мало хто почує, в той час як статті з «Нью-Йорк таймс» прочитають десятки мільйонів людей. І ніхто в США не каже, що цей маніпулятивний проект є типовим проявом сучасного чорного расизму і пропагандою винятковості чорношкірих.

***

Ліволіберали знають, що знищивши один за одним всі пласти американської історії і культури, вони розірвуть ті незримі узи, які зв’язують американську націю і формують знаменитий американський патріотизм. Як казав Орвелл: «Хто контролює минуле – контролює майбутнє, хто контролює сучасність – контролює минуле». А коли ніякої історичної пам’яті в США не залишиться, а націю свідомих громадян перетворять на населення, то тоді вже ніхто не буде заважати «революціонерам» будувати черговий соціалістичний рай – «щасливу країну без расизму, білого супрематизму і утисків». І звісно, з «урахуванням» всіх помилок минулого. Втім, як вчить історія, всі подібні «раї» дуже швидко перетворюються на справжнісіньке пекло. І якщо Трамп програє вибори, то «живі будуть заздрити мертвим», спостерігаючи за масштабами пекла, в яке провалиться світ.


Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах