Ліберальна революція в США. Частина I

Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах

Ланцюжок подій, який протягом останнього місяця розгортається в США, свідчить про спробу радикального ліволіберального перевороту в цій країні. Звісно, перевороту не в класичному розумінні, з миттєвим захопленням влади, а швидше для створення умов, які дозволять ліволібералам (в обличчі Демократичної партії) виграти президентські вибори в листопаді цього року.

В США ліволібералізм укріплював свої позиції протягом останніх 50 років. Очевидно, що остаточна його перемога мала б відбутися поступово, шляхом «делікатних» законодавчих змін, і відкриттям все нових і нових вікон Овертона. Цей процес пригальмувало несподіване президентство Дональда Трампа. А оскільки перспективи кандидата в президенти від Демократичної партії Джо Байдена на цьогорічних виборах ще на початку року були дуже туманні, демократам прийшлося реалізовувати альтернативні сценарії повернення до влади. Наслідком стали спровоковані Демпартією масові протести по всій країні під гаслом «Чорні життя мають значення». В моїй попередній статті я спробував розглянути контекст цих подій та їх можливі наслідки, то ж адресую всіх зацікавлених до неї.

В цій статті мова піде про конкретні ознаки лівого заколоту в США, зокрема, про співпрацю Демпартії з різноманітними лівацькими організаціями і рухами, яких є чимало в теперішній Америці, про «Автономну зону Капітолійського пагорба» в Сіетлі, і про цікаві особливості ідеології американських ліваків.

Демократична партія і лівацькі рухи

Головним організатором і бенефіціаром протестів, безперечно, є Демократична партія США, яка наразі є потужною ліволіберальною силою. Сучасний політик-демократ – це яскраво виражений лівак, дуже часто, радикальний. За прикладами далеко ходити не треба, просто подивиться на члена палати представників Олександрію Окасіо-Кортез, мерів Нью-Йорка і округу Колумбія Білла де Блазіо і Мерюель Баузер, губернатора штату Вашингтон Джея Інслі та інших їхніх однопартійців.

Мер Нью-Йорку Білл де Блазіо з дочкою

Крім власних партійних лав, Демпартія може розраховувати на прихильність чисельних незалежних лівих політиків. Зокрема, одним з головних кандидатів на посаду президента в 2016 і 2020 роках від демократів був Берні Сандерс, який є радикальним соціалістом. Протягом всієї своєї політичної кар’єри Сандерс виступав за класову боротьбу, пролетарський рух та перерозподіл активів для виправлення економічної нерівності. При цьому 78-річний Сандерс не є членом Демпартії, він просто примкнув до неї, формально зберігаючи незалежний статус.

Крім окремих політиків, вже не одне десятиліття демократи беруть під своє крило різноманітні лівацькі партії, організації та угрупування, які добиваються успіху на місцевому рівні, наприклад, потрапляють в міські ради. В уявленні лідерів Демпартії, тим самим вони перетягують під себе додатковий і дієвий актив, зміцнюють свої лави і здобувають зайві голоси на національні вибори.

Тому головними рушійними силами протестів стали не демократи, як такі, а різноманітні лівацькі рухи, партії і екстремістські угрупування, які відгукнулись на заклики та підбурювання демократів, і вивели людей на вулиці американських міст. При цьому цінності і переконання цих груп часто суперечать ідеології Демпартії. Втім, якщо ми подивимось на головних дієвих осіб цієї вистави, то побачимо, що практично всі вони, так чи інакше, перебувають під протекцією демократів.

Головну роль в теперішніх вуличних протестах грає радикальний рух «Чорні життя мають значення» (Black lives matter, BLM), заснований ще в 2013 році. На їх офіційному сайті зазначено, що ціллю BLM є «викорінення переваги білих і створення місцевої сили, щоб втручатися в насильство стосовно чорних з боку держави чи громадян без повноважень». Майже відразу після своєї появи BLM потрапило під опіку Демпартії. Остання влітку 2015 року навіть випустила спеціальну резолюцію, про підтримку руху BLM. І зараз Демпартія відверто заявляє про свою підтримку: «Ми підтримуємо мету руху і зобов’язуємось активізувати дії на політичному рівні».

Суспільна думка також зазвичай пов’язує BLM з демократами. Недарма певний час ходили вперті чуткі, що гроші, які BLM отримує в якості пожертв, насправді спрямовуються в фонди Демпартії; тільки нещодавно цей міф був розвінчаний.

Наразі, коли назва руху стала головним гаслом протестувальників, популярність BLM постійно зростає. При цьому чимало американських аналітиків, аналізуючи заяви і дії безпосередніх учасників, заявляють, що BLM є радикальним нео-марксистським рухом. Звісно, на самому сайті BLM жодного слова про марксизм нема. Втім, його керівництво своїх переконань не приховує. Зокрема, одна з засновниць руху, Патрісс Хан-Каллорс, заявила, що є переконаною марксисткою (утримаюсь від припущень, чи читала вона хоча б один твір Маркса, просто констатую факт), а інша – Опал Тометі, є прихильницею одіозного венесуельського лідера-соціаліста Ніколаса Мадуро (поцікавтесь, до чого Мадуро і його попередник Чавес довели Венесуелу).

Опал Тометі (на фото справа) позує біля Ніколаса Мадуро. До речі, у Венесуєлі «правоохоронці» за рік вбивають 6000 людей. В 12 разів більше, ніж в США.

Іншим характерним прикладом є історія Кшами Савант, активістки троцкістської партії «Соціалістична альтернатива», яка з 2013 року регулярно перемагає на виборах у міську раду Сіетла (штат Вашингтон, оплот Демпартії). Савант, переконана лівачка, протягом всієї свої політичної кар’єри нерідко критикувала Демпартію, вважаючи її пережитком минулого, і закликаючи до багатопартійності. Їй треба віддати належне, вона сформувалась як політик місцевого рівня без істотної підтримки, суто на ресурсах своєї політсили. Проте в 2019 році демократи Сіетла підтримали її на чергових виборах в міську раду, визнавши «Соціалістичну альтернативу» фактично додатком Демпартії, та закликавши її діяти єдиним фронтом. І це при тому, що сама «Соціалістична альтернатива» ставить на меті ліквідацію капіталізму, з приходом до влади робітничого класу, що в принципі суперечить ідеології демократів!

Показово, що при цьому соціалісти не вважають Демпартію «своєю», нищівно критикуючи її, в тому числі і на тлі останніх подій. Ось приклад претензій, які сьогодні соціалісти висувають до демократів:

«Від Демократичної партії неможливо очікувати абсолютно нічого доброго. Це партія Уолл-стріт і військово-розвідувальних структур. Вона повністю ворожа настроям, які рухають масовими протестами проти поліцейського насильства, а також більш широкому соціальному обуренню робочих, що стоїть за протестами. Боротьбу з режимом Трампа можна рухати вперед тільки шляхом незалежної політичної мобілізації робітничого класу в противагу демократам, республіканцям і всьому політичному апарату корпоративної і фінансової еліти. Боротьба проти поліцейського насильства і кроків Трампа в сторону президентської диктатури повинна бути об’єднана з боротьбою проти нерівності, експлуатації та капіталістичної системи».

Навряд чи демократи Сіетлу про все це не знають. Тим не менш, продовжують вперто підтримувати своїх фактичних супротивників. Можливо, в них є якісь власні розрахунки, втім не можна виключати і просту недалекоглядність.

Не всі соціалістичні партії під крилом демократів є відверто революційними і маргінальними. Подивимось на приклад штату Міннесота, тим більше, що саме зі столиці штату, Міннеаполісу, розпочалися американські заворушення. Дванадцять з тринадцяти крісел в міській раді Міннеаполісу займають представники Демократичної фермерсько-робітничої партії Міннесоти (плюс одне – представник іншої лівої партії – Зелених). ДФРПМ утворилась ще в 1944 році, шляхом об’єднання Демократичної партії Міннесоти і Фермерсько-робітничої партії Міннесоти. Тобто фактично це сателіт Демпартії. Аналіз програми цієї партії не дозволяє стверджувати, що вона є якоюсь радикально-революційною організацію, а чимало її пунктів дійсно є цілком адекватними. Втім, саме представники ДФРПМ в міській раді всіляко підбурювали протести, і згодом проголосували за ліквідацію поліції в місті (показово, що при цьому вони найняли для себе приватну охорону, на яку витрачають по 4500 доларів в день за рахунок платників податків. Ось така політика подвійних стандартів для ліволібералів).

Звісно, не варто пов’язувати Демпартію з підтримкою всіх лівацьких рухів США. Чимало з них є дрібними, маргінальними, екстремістськими чи анархістськими антисистемними партіями і угрупуваннями, що не мають значного впливу, і тому мало цікаві демократам. Це організації на кшталт «Революційна комуністична партія США», «Соціалістична робітнича партія» тощо. І хоча вони сьогодні також хайпують на подіях, проте навряд чи відіграють в них важливу роль.

Головне тут інше. Демпартія на місцях тісно пов’язана з різноманітними лівими партіями і угрупуваннями. Своєю протекцією вона допомагає їм окріпнути і здобути популярність. Чимало представників цих партій і організацій вступають до лав демократів на низинному рівні заради побудови політичної кар’єри. Без підтримки Демпартії чимало з них скотилися б в маргінес, замість того, щоб сьогодні займати посади у місцевій владі. Тим самим, демократи сформували потужний ліволіберальний блок, на чолі якого вони формально перебувають.

Проте, чи є всі ці партії/рухи/політики дійсно контрольовані Демпартією? Практика показує, що ні, що зазвичай цей контроль є ілюзією. Так лідери демократів вже виступили проти однієї з головних вимог протестів – скорочення фінансування чи взагалі ліквідації поліції. Звісно, радикалам з BLM, «Соціалістичної альтернативи» та ДФРПМ це не сподобалось. Чисельні відео, як протестувальники палять державні прапори, чи «хейтять» Америку також не додають оптимізму демократам.

«Defund the Police» – великий надпис біля Білого дому, 7 червня 2020 року.

А найбільш яскравим прикладом виходу ситуації з під контролю демократів, є «Автономна зона Капітолійського пагорба» в Сіетлі.

«Автономна зона Капітолійського пагорба»

8 червня 2020 року, в розпал протестів в Сіетлі, активісти – анархісти, «альтернативні соціалісти» та інші маргінали, проголосили створення власної комуни, яку назвали «Автономна зона Капітолійського пагорба» (CHAZ). Наразі це три квартали, майже в центрі міста. Незабаром протестувальники об’явили свої вимоги, серед яких, зокрема, ліквідація міської поліції і судової системи, декриміналізація протестів, безкоштовне житло, заборона боротьби з безхатченками, виділення чорношкірим пацієнтам чорношкірих лікарів тощо. Через кілька днів протестувальники змінили назву своєї комуни – «Організований протест Капітолійського пагорба» (CHOP). Наразі обидві ці назви використовуються паралельно.

Комуна не асоціює себе з США, недарма одним з гасел на кордоні зони є вказівка, що «Ви покидаєте США». Це не дивно, оскільки у її витоків стоять різноманітні соціалістичні, екстремістські лівацькі і анархістські організації. А одним з лідерів комуни є згадувана Кшама Савант, депутатка міської ради Сіетла.

«You are now leaving the USA»

Для повного усвідомлення ситуації треба розуміти, що Штат Вашингтон є давнім оплотом Демпартії. Губернатор штату Джей Інслі та мер Сіетла Дженні Деркан є радикальними ліваками і відкрито сприяли маргіналам. Вони відверто ображали діючого президента Трампа, який закликав їх захистити законність і розігнати бунтівників. Так губернатор Інслі відповів президенту: «Людина, абсолютно нездатна керувати державою, не повинна втручатися в справи штату Вашингтон». А мер Деркан знущально запропонувала Трампу «Повернутися в його бункер». Замість вжиття потрібних заходів, мер всіляко загравала з комуною, навіть порівнявши ці події зі «святковою вечіркою». На поліцію наклали низку заборон, зокрема входити на територію комуни і використовувати сльозогінний газ та інші спецзасоби в боротьби з маргіналами.

Наразі Трамп самоусунувся від ситуації з АЗПК. Цілком слушно. На своєму недавньому «раллі» в Оклахомі президент запропонував усім спостерігати за ситуацією в Сіетлі зі сторони, попутно пообіцявши втрутитися, але тільки в випадку, якщо його про це попросить місцева влада.

Показово, що таке відверте сприяння демократів при владі маргінальній комуні, додало їм мало балів в очах протестувальників. Так Кшама Савант покладає відповідальність на насильство поліції в Сіетлі, в тому числі, і на мера міста Деркан. Тому позиція мера з підтримки маргіналів є відвертим популізмом. І, звісно, існує певна іронія в тому, що АЗПК виникла в демократичному штаті, а протестувальники вимагають розформувати міську поліцію, яка повністю контролюється демократами. Втім, такі логічні зв’язки мало кого бентежать в демократично-ліволіберальному таборі.

Що ж стосовно самої комуни, то цілком очікувано, що вона швидко перетворилась в зону беззаконня, з погромами, сегрегацією, поборами з білих, і перестрілками. Внаслідок цього, 23 червня мер міста Деркан несподівано змінила свою позицію, анонсувавши ліквідацію АЗПК. То ж бачимо, що ілюзії розвіялися, а нещодавно анонсоване нею «літо кохання» – швидко закінчилося.

Далі ще цікавіше. Законні власники будівель Капітолійського пагорба і підприємці Сіетла 24 червня звинуватили мерію в сприянні анархістам і в небажанні відновлювати суспільний порядок. «Результатом дій міста стало беззаконня» – заявив юрист, який представляє інтереси цих підприємців. Словами вони не обмежились, звернувшись до суду з груповим позовом проти мерії, за «великі збитки», які зазнали внаслідок дій анархістів, і з вимогою нарешті назвати терміни ліквідації АЗКП. Відмічу, що на момент виходу даної статті погрози Деркан так і залишились словами. Тож саме час губернатору заявити, що його однопартієць, мер Деркан, нездатна керувати містом, проте він чомусь промовчав.

Загалом, антисистемний характер АЗКП мав би відразу поставити Демпартію в опозицію до комуни. Проте, намагаючись «розхитувати човен», демократи підтримали відвертих маргіналів проти законного уряду. Як бачимо, до добра це не довело. І в уявленні всіх адекватних людей, АЗКП навряд чи буде оповите ореолом «романтичного бунтарства проти гнилої системи», як нерідко намагаються його подати ліволіберали (зокрема, порівнюючи комуну з датською Христіанією).

Особливості ліволіберальної ідеології в США

Для більш повного розуміння того, що відбувається в США, потрібно розглянути ідеологію американських ліваків. Відразу зауважу, що всі американські ліволіберали, починаючи від вищого істеблішменту Демпартії і закінчуючи представниками маргінальних анархістських угрупувань, сліпо вірять в ЛГБТ-ідеологію, в радикальний фемінізм, в необхідність нищівної боротьби з «білою перевагою», в «різноманітність», в боротьбу з расизмом, в політкоректність, яка вже виходить за межу здорового глузду, в необхідність «позитивної дискримінації» і переслідування інакомислячих і тому подібні догмати «лівої віри». І всі вони ненавидять сильні і успішні США як країну, побудовану, здебільшого, під проводом білих англосаксонських протестантів (WASP), оскільки в такому вигляді вона не вкладається в їхні догмати. Це те, що їх всіх об’єднує.

Втім, певні розбіжності між ними присутні. Стосуються вони ставлення до капіталізму, до існуючої суспільної системи. Тут головним парадоксом є те, що більшість американських ліваків не прагнуть ліквідації ні першого, ні другого. Тому на протестах, які організовує марксистський рух «BLM», ми не чуємо революційних гасел на кшталт «всю владу робітникам» чи «вимагаємо націоналізації підприємств», що природно звучало б в класичній ліволіберальній риториці. Недарма аналітики відмічають, що ліволіберальний порядок денний сьогодні відійшов від звичного, перебудувався. І тепер головними гаслами протестувальників під прапором ліволібералізму стали вимоги «расової справедливості», ревізії основоположної історії США і припинення фінансування поліції, «яка вбиває чорних». А не знищення капіталізму, як мало б бути.

Цей цікавий світоглядний кульбіт пояснюється тим, що в американському лівацтві домінує доволі специфічна ідеологія, яка здебільшого відрізняється від загальноприйнятих уявлень про ліваків. Підґрунтя її лежить в одному з наріжних каменів американської ідентичності – «Американській мрії», яку можна охарактеризувати як «рівні можливості для всіх членів суспільства». Звідси такі популярні по всьому світу історії про американських міліонерів, що вийшли з нетрів. Втім, за останні півстоліття, американські ліві при владі трансформували систему взаємодії між знедоленими і багатими. Більшість «соціальних ліфтів» для бідняків закрилися, а замість вони отримали соціальну допомогу у вигляді різноманітних соціальних виплат і гарантій, що забезпечують їхні мінімальні потреби. Внаслідок цього утворився масовий соціальний прошарок утриманців, які поколіннями не працюють, ведуть асоціальний спосіб життя, живучи на «велфер». Соціальних ліфтів для бідних залишилось небагато, і ті обмежені – армія, поліція і тому подібне.

Отже, в уяві американських ліваків, соціалізм – це коли багаті діляться своїми багатствами з бідними. І зараз ці люмпени-утриманці протестують, лутингують, і вимагають «расової справедливості». Яка в уяві більшості (в тому числі і тих ліваків, хто працює і є доволі успішними людьми) лежить в збільшенні соціальних виплат чорношкірим, як «найбільш дискримінованим». А взяти додаткові гроші на це пропонується, зокрема, через обмеження чи взагалі скасування фінансування поліції. Нехитра схема.

Тобто, в даному випадку, мова не йде про організацію можливостей для чорношкірих знайти гарну роботу чи зайнятися творчою самореалізацією. А отже, прагнення Трампа створити нові робочі місця і подолати безробіття не знаходять відклику в цих колах суспільства. Формально їх цікавить лише збільшення соціальних виплат і різноманітних пільг. То ж Байден, який обіцяє це реалізувати, для них значно ближчий, ніж Трамп, з його новими робочими місцями.

З цього слідує, що капіталізм в його сучасному американському вигляді, цілком влаштовує тамошніх ліволіберальних протестувальників. Оскільки дозволяє їм далі жити на «велфер» і не працювати. Тому вони не прагнуть змінити соціальну систему. Ризикну передбачити, що таких активістів по всій Америці – абсолютна більшість, і що навіть серед рядових прихильників руху BLM перевагу мають саме «велфери», а не борці за ліквідацію системи. І навіть забезпечені люди, які приєдналися до протестів проти «свавілля поліції» і «расизму», також підтримують збільшення соціальної допомоги біднякам, вважаючи це соціальною справедливістю. Хоча б мали виступати за нові робочі місця і все таке. Бо, на їхню думку, сучасний ліволібералізм не передбачає необхідності працювати. Вже достатньо того, що ви існуєте, то і так отримаєте, чого потребуєте, особливо, якщо ви нащадок пригнічених.

Таке становище цілком влаштовує істеблішмент Демпартії та крупні корпорації, які стоять з ним. Бо, отримавши владу, вони просто відкупляться від бідних (як це робив Обама протягом двох термінів свого президентства). Отже всі ці протестувальники фактично є гарматним м’ясом для Демпартії та певних олігархічних угрупувань в їхній боротьбі за досягнення влади.

Одночасно, в США існує низка політиків, партій, рухів і угрупувань, які прямо ставлять собі за мету ліквідацію капіталізму, з побудовою на його уламках «диктатури пролетаріату». Найбільш значущим з них є Берні Сандерс, який свою кар’єру в Сенаті будував на намаганні повернути в ліберальний дискурс класичні тези про класову боротьбу і пролетарський рух. Невдало, і наразі ми бачимо, крах зусиль всього його життя. Коли з’явилась «боротьба за расову справедливість», то виявилося, що «класова боротьба» вже майже нікому в Америці не цікава. Звісно, радикали, які прагнуть зміни системи, серед протестувальників є, і в деяких місцинах вони становлять відносно чисельні угрупування. І антикапіталістичні-революційні гасла, на кшталт «Їж багатих» або «Скасуємо капіталізм зараз» в США таки лунають, зокрема в Каліфорнії. Проте це швидше виключення з правил, ніж поширена тенденція. Наразі не маю підстав стверджувати, що радикальні борці з капіталістичною системою сьогодні займають домінуючі позиції в масштабах всієї країни.

До речі, ідея відновлення «расової справедливості», тобто те, що білі повинні каятися перед чорношкірими за «століття рабства і колоніалізму» та виплачуючи їм компенсації, ґрунтується саме на такому сприйнятті американського лівацтва. Причому це знаходить підтримку на самому високому рівні. Зокрема, 19 червня 2020 року верховний комісар ООН з прав людини Мішель Бачеле заявив, що репарації за рабство та колоніалізм мають бути сплачені.

І так само це одна з причин, чому лівацькі протести сьогодні спонсорують глобальні корпорації. Звісно, якщо дивитися з класичної точки зору, то це виглядає нонсенсом – корпорації підтримують ліволібералів, які прагнуть притиснути корпорації. Але окреслений мною порядок речей в Штатах цілком вкладається в цю схему. І корпораціям легше відкупитися та запровадити у себе нові суспільні цінності, на кшталт всілякої «різноманітності». За це вони отримають індульгенцію від націоналізації, зростання податків, допуску робітників до управління і тому подібних «класичних» соціалістичних гасел. Принаймні, на певний час. Бо в перспективі, в умовах подальшої трансформації лівої ідеї в США, я не виключаю, що світ, уявлений Енн Рейд в книзі «Атлант розправив плечі», може стати реальністю (бо «1984» Джорджа Орвелла – вже став).

Приклад того, як корпорації підлаштовуються під порядок денний. Компанія Land O’Lakes відмовилася від використання зображення корінної мешканки США, бо хтось знайшов тут «расизм».

Таким чином, ініційована Демпартією сьогоднішня «ліволіберальна революція» в США носить характер «Культурної революції», а не класової чи системної. Втім, не треба мати ілюзій стосовно ліволібералів. Як би всі учасники цього шоу з їхнього табору не ставилися до капіталізму, вони все одно прагнуть знищити США. Звісно, кожен по своєму. Системні демократи та звичайні протестувальники бажають зробити це в духовному сенсі, в той час як несистемні анархісти хочуть взагалі ліквідувати США, в тій державній формі, в якій вони є наразі. Ця маленька розбіжність не заважає всім їм активно воювати з історією і культурою власної країни заради побудови принципово нових цінностей і відповідно – принципово нових США.

Далі буде


Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах