Нова українська молодь: Богдан Серпокрил

Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах

Нова Українська Молодь (НУМ) – це рубрика, що присвячена пасіонарним та ідеологічним молодим українцям.

Ідея створити цю рубрику прийшла до мене, коли я побачив на одному з «мейнстрімних» «хіпстерських» медіа матеріал, яким мав розповісти читачам, чим же живе українська молодь.

Суть матеріалу була у тому, що декільком хлопчикам у вузьких штанях та дівчаткам з рожевим волоссям ставились певні питання, приміром: «У що ти віриш?», «Чого ти боїшся?», «Що тебе лякає в країні?».

У відповідь хлопчики та дівчатка розпиналися, що вірять, звісно, у права людини, мріють відкрити кафетерій, а бояться «розгулу ультраправого насилля».

Ці три з половиною випускника Могилянки підносилися читачу як чи не голоса покоління, що мене й розлютило, оскільки в Україні є набагато цікавіша, набагато талановитіша молодь, чим ці ходячі збірники ліберальних кліше, але при них «мейнстрімні» медіа, звичайно, не розкажуть.

Тому ми започаткували свою рубрику. Про нову молодь. «Нову», тому що коли-небудь саме ця молодь обов’язково захопить суспільний дискурс та міцно увіллється у медіа-простір, зруйнувавши стару парадигму.

Зустрічайте. Перший наш гість – Богдан Серпокрил, 22-річний фотограф з Харкова. Я поставив йому 10 тих самих запитань, на які відповідали недолугі хіпстери, а відповіді ми трохи розбавили його маленькими фото-творами.

Андрій Галкін


У що ти віриш?
Я вірю в Бога та мистецтво, адже вірю в те, що мистецтво – це і є Бог на землі. В церкві я пізнаю мистецтво, в природі я пізнаю мистецтво, в людях, взагалом в бутті. А ще я вірю в достроковий армагеддон, який, як я сподіваюсь, станеться.

Ким себе бачиш через 10 років?
Я бачу хатинку, біля хатинки березку, та жодної душі. Так от, я себе бачу в ролі березки, а хатинка – це моє оточення.

Хто для тебе авторитет?
Є такий один сивий чоловік з великими вусами як у Ницше, так за цими вусами скривається такий пласт мистецтва: драмматургія, революція, живопис, бандитизм, літераторство, авантюризм. А ім’я цьому всьому Дмитро Олександрович Корчинський, він вніс дуже великий вклад в український так званий логос, що вся Європа позаздрить.

Що думаєш про війну на Донбасі?
Війна на Сході – це наш кulturkampf, це слово дослівно можна перекласти як «культурна боротьба», і нам вже потрібно вирвати із грудей ворога нашу славну перемогу, саме перемогу, а не мир. Мир втомлює і душить немов тюрма, як писав класик відомий.

Чи лякає тебе щось в країні?
Лякає її красота. Не можна бути такою гарною. Ще лякає несмак людей, несмак в усьому: несмак в бутті, навіть несмак в несмаку мене лякає, це наше брємя, якого не треба позбуватись, адже якщо в усіх в країні буде смак, то що станеться з самою Україною? Жах, не хочу уявляти.

Чому не поїдеш з України до більш заможньої країни?
Я відчуваю прив’язаність до цієї землі, до цих дерев, навіть до цього сонця, що світить у нас. В Україні воно світить не так як в інших країнах, сонце тут мені хорошо, люблю погрітися під українським чорним сонечком.

Про що зазвичай ти спілкуєшся з друзями?
Та про абслютно все. Починаючи від «як спокусити найкрасившу дівчинку в класі?», закінчуючи «Чому у Ференца Ліста такий великий ніс, може він жид?»

Три книги, що ти порадиш своєму другу?
1. «Сяючий Шлях». Дмитро Корчинський
2. «Древняя Русь и Великая степь». Лев Гумільов
3. «Насолода». Габріеле д’Аннунціо

Три останні трека у твоєму плейлісті?
1. Егор Летов – Думы окаянные
2. Тимур Муцураев – Ветер
3. Хорея Козацька – Сидів орел на степовій могилі

Яка у тебе мрія?
Мрію стати безсмертним, а потім померти. А взагалі хочу зняти фільм та розчавити сучасний український сінематограф.

Instagram зі світлинами Богдана


Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах