Катарсис

Інтелектуальний Правий Журнал

 Нова українська молодь:  Олексій «Сталкер»

Від редакції.

Продовжуємо нашу рубріку «Нова Українська Молодь», що присвячена пасіонарним та ідеологічним молодим українцям.

«Нова» — тому що мейнстімні ЗМІ дуже намагаються створити картинку, ніби авангард молодих українців представлений недолугими хлопчиками з фарбованим волосям, що дуже хочуть в Європу.

Хоча, наш сьогоднішій гість також хоче в Європу. Щоправда, Європу він бачить дещо інакше. Він вам про це розкаже. Зустрічайте, Олексій. Позивний Сталкер. Учасник Зимової Революції. Боєць батальону ім. Святої Марії. 25 років.


Привіт. Розкажи хто ти, чим займаєшся?

Салют, мене звати Олексій, з часів Майдану мене називають Сталкером. Проживаю у Києві, хоча сам родом зі Звягеля (місто Новоград-Волинський). Я займаюся політичною діяльністю, приблизно з 2009 року. Ще школярем долучився до місцевого правого руху. Потім були роки підпільної діяльності, потім Майдан, Східний фронт, участь у різних правих рухах. Врешті-решт, я прийшов до рішення, що потрібно створювати організацію нової формації.

З квітня 2015-го я є лідером Національного Спротиву.

Чому «Сталкер»?

Під час штурму Банкової я був у противогазі, у формі та бронежилеті. Тоді навіть з’явилося таке поняття як «сталкери з Банкової». Бо був схожий на персонажа з однойменної гри.

Розкажи про підпільну діяльність до Майдану.

У нас була невеличка організація в місті. Місто (Новоград-Волинський) маленьке, на 50 тисяч жителів. Ми збиралися групами, обкидували фарбою пам’ятники Леніну, виносили двері в офисах Партії регіонів, КПУ. Відома фотографія з маршу УПА 2013 року, де палили дуже багато прапорів ПР та КПУ — це була наша така собі «спецоперація». Ми перевербували хлопця з «молодих регіонів», він нам виніс ключ від офісу та близько 20 прапорів. Ключ ми потім використали, вже під час Майдану, коли наші хлопці увірвалися в офіс та зробили там погром.

Чим ваш рух відрізняється від інших правих рухів в Україні?

Національний Спротив — це організація нового формату. Ми ставимо цілі, які не обмежуються однією Україною, які є загальноєвропейськими, або ж навіть цивілізаційними. Саме тому ми зараз активно займаємось створенням міжнародної мережі з центром в Україні.

Організація використовує нові технології політичної діяльності, які компенсують відносно невелику чисельну й ресурсну базу Спротиву.

Головною проблемою правого руху в Україні є ряд ключових моментів, більшість з яких у значній частині правих сил не вирішені.

Перше — це відсутність сучасної ідеологічної бази й далекоглядного планування. Всі праві мають естетичні орієнтири та умовно етичні поняття, але майже ніхто не ставить собі правильну кінцеву ціль, та ще рідше мають план втілення її у життя.

Переважна діяльність — це реакція, фактично рефлекси. 9 травня? — йдемо бити ватників. Гейпарад? — йдемо бити ЛГБТ. Дотепер скоординованого далекоглядного планування майже не було. Ми ж собі ставимо чітку кінцеву ціль й підходимо до роботи комплексно з чіткими результативними й часовими дедлайнами.

Друге — це слабка міжнародна робота. Саме тому в нас міжнародний напрям є одним із найпріоритетніших.

Третє — це застарілі технології політичної боротьби. Українські праві, на жаль, дуже повільно впроваджують нові технології діяльності та боротьби, а це є життєво важливим. Умовно кажучи, з шаблями й списами проти танків не підеш.

В чому полягає ваша кінцева ціль?

Це те, до чого праві мают рухатись. Це той орієнтир, що ми маємо ставити собі вкінці. Він має бути абстрактним. Він не має бути закінченим. Тому що тоді ідеологія перестане бути актуальною. Ми бачемо, що в українському націоналізмі (особливо старого зразку) кінцева ціль — це повстання проти російської (радянської) влади та набуття суверенітету. Це сталося в 2014 році. А що далі? Далі йде спад. Тому що немає правильно поставленного кінцевого орієнтиру. Немає абстрактної кінцевої цілі.

Ми же її ставимо наступним чином. Генерація української національної ідеї, втілення її в життя за допомогою держави як інструмента. Це наша глобальна ціль. Якщо ми будемо брати більш локальні цілі, то ми будемо будувати потужну міжнародну мережу, що буде посилювати вцілому весь правий рух. Наприклад, якщо трапляється якась негативна ситуація (приміром, репресії) в однієї з європейських країн та відбудуться акції протесту в 20 інших країнах, то це буде мати дуже потужній результат.

Наші вороги — ліві — мають дуже потужну міжнародну підтримку. Саме тому вони в Україні вони можуть себе якось більш менш стерпно почувати.

Українські праві, не зважаючи на значне збільшення своєї кількості, все ще фактично не мають міжнародної підтримки. Саме тому потрібно вести роботу в цьому напрямку. Ми живемо у часи глобалізму, який ми не можемо знищити, проте можемо використовувати у своїх цілях.

Скільки у вас активних членів?

У Києві чоловік 30–40, ще є по Україні. Є люди в Одесі, Житомирі, зараз формуємо осередки у Дніпрі, Кривому Розі, Миколаєві. Загалом до сотні учасників та активних прихильників руху в Україні. Також є прихильники та союзники у Хорватії, Болгарії, Італії, Німеччині, Польщі.

Ми дуже вибіркові до членства в організації. З тих, хто до нас приходить, лишається відсотків 30, більшість відсіюємо.

На ваших акціях багато банерів і транспарантів. У метро можна побачити стикери. Є прапори та шеврони. Тож закономірне запитання — звідки гроші?

Хотів би відповісти цитатою однієї великої людини: «жебрацтво й пограбунок», але це не так.

Для успішної діяльності необхідна ідея, хороші кадри та ресурсна база. Частина коштів береться з членських внесків, але цього вистачає хіба на стикери. Рух має кілька власних підприємницьких проектів, якими займаються наші люди, звідти йде основний ресурс. Також нас підтримують деякі підприємці та прості українці, яким близькі наші ідеї. Проте все це разом дуже невеликі кошти, тисяч 7–10 на місяць. Виключно на діяльність організації.

Також з цих проектів живе частина членів руху, які завдяки цьому мають гнучкий графік роботи й багато вільного часу для політичної діяльності.

У нас є дуже багато законсервованих проектів, які через брак ресурсів та кадрів поки ми не можемо запустити. Наприклад: Школа нової еліти, інформаційний портал Трипілля, кіноклуб, картка українця, центр відновлення історичної справедливості тощо. Проекти на папері готові, але поки чекають свого часу.

«Національний спротив»

Невже ідентаризм є чимось актуальним в Україні? У нас немає загрози ісламу та й ЛГБТ-рухи складаються з трьох калік.

Захист національної ідентичності сьогодні є як ніколи актуальним. Адже ми протистоїмо загрозі як зі сходу, так із заходу. Якщо цю ідею правильно донести до суспільства, при цьому натиснувши на болючі точки, то ідентаризм буде широко популярним. Ісламська загроза актуальна для України, адже брюссельські чиновники постійно намагаються нам всунути мігрантів з ЄС.

Проблема ЛГБТ применшена правим рухом. Це як ЛДНР у 2010–2013 роках. Було кілька фриків, а потім з подачі РФ велику проблему створили. У ЛГБТ необмежене фінансування, потужна міжнародна підтримка, монополія у культурному просторі, де панує постмодерн, широке залучення студентських кіл. Це призводить до того, що вони щороку подвоюють результати діяльності, розширюються. Зараз ця проблема ще не така велика у суспільстві, але за кілька років вона може розростися до загрозливих масштабів. Саме тому потрібно її душити в зародку.

Чи не здається тобі, що європейські ідентаристи своїми лозунгами «0% расизму, 100% ідентичності» просто маскуються від посягань європейських еліт, для яких націоналізм досі неприйнятний. В Україні такої проблеми немає. Тож нащо нам називатися ідентаристами?

Частково це є так, адже у Європі за роки культурної деградації й ліволіберальної диктатури рухам необхідно змінювати контекст подачі власних ідей.

Український націоналізм сьогодні у чистому вигляді застарів й не дає чіткої й короткої відповіді на більшість актуальних запитань, а це життєво необхідно. Націоналізм повинен бути складовою нової ідеологічної бази.

Ви просто перейняли назву та ідеологію чи якось співпрацюєте з європейськими ідентаристськими організаціями?

Не одним лише ідентаризмом.

Ідентаризм дає чітку відповідь на культурні, філософські й націєтворчі запитання, проте він у достатній мірі не розкриває соціальні й економічні аспекти. Ми зараз розробляємо власну ідеологічну базу, де окрім ідентаризму присутні елементи елітаризму, та активно займаємось створенням альтернативного економічного концепту.

З нами зв’язувалися ідентаристи з РФ, але вони затяті дугіністи й проводять спільні акції з фриками з руху Лимонова. На нашу думку, це неприпустимо, саме тому ніякої співпраці не може бути.

Нам не прийнятні певні ідеологічні аспекти міжнародного руху ідентаристів, саме тому поки немає координації та співпраці, але найближчим часом, думаю, буде налагоджений контакт з ідентаристами Австрії. Це у наших планах.

Європейські ідентаристи критикують «американський імперіалізм» та його негативний вплив на Європу. Чи погоджуєшся ти з ними?

Частково так. США впливає на європейську політику та обмежує суверенітет країн. На нашу думку, це неприпустимо. Чого вартує лише один посол США в Україні та фонд Демпартії США, який фінансує феміністичні та ЛГБТ-організації. З іншого боку, ми маємо підтримувати дружні зв’язки з республіканцями, оскільки ті активно допомагають Україні у протистоянні зі східною необільшовицькою чумою.

Європейські ідентаристи понад усе спираються на ідеї «нових правих». Фактичний батько-засновник нових правих Ален де Бенуа критикує християнство та вважає, що європейській цивілізації варто повернутися до дохристиянських часів. Проте тебе та твою організацію часто можна побачити на християнських акціях. Що на це скажеш?

Хоч християн у нашому русі мало, потенціал християнства великий, і актуалізація серед християнських громад боротьби проти ЛГБТ й лівих є важливою. Це є залученням широких мас для захисту ідентичності. Проте наша організація не є релігійною, й всередині руху ми не порушуємо релігійні теми.

Європейські ідентаристи товаришують з Дугіним, вважають Путіна націоналістом, а Росію — останнім оплотом традиції. Як українським правим до цього ставитись та що з цим робити?

Ми вважаємо євразійство такою ж загрозою для Європи як і культурний марксизм. Воно шкідливе, а через необізнаність та роботу російських спецслужб, на жаль, певні праві кола вважають РФ союзником у боротьбі з наднаціональними організаціями. Вони так думають, бо давно не мали справу з РФ. Путінський режим як і ЄС знищує власний народ та національну ідентичність: мігрантами, хибними цінностями, загальноросійською (громадянською) ідентичністю тощо.

Підтримка певними європейськими правими РФ — це проблема наших спецслужб, влади, та тих правих, які за роки не змогли створити позитивний імідж для України.

Подумайте самі, (зважаючи на національність Гройсмана, Зеленського, постійний ліберальний бруд наших ЗМІ, присвоєння ордена князя Ярослава Мудрого Соросу в 2015 році, дружбу з євролібералами) хто з європейських правих буде нас підтримувати, коли адекватної інформаційної роботи майже не було?

Нам потрібно наголошувати на підтримці хорватів у боротьбі з босняками, згадувати лояльне ставлення Муссоліні до України, посилювати дружбу зі скандинавами, говорити про подвиги франкістів. Робити україно-польські стикери про Конотопську битву, робити постери «Крим — Україна, Кенігсберг — Германія».

Спротив ставить за мету створення міжнародної мережі. Сподіваємося, це в далекій перспективі виправить ситуацію. Адже уже протягом найближчого десятиліття Європа буде правою. Бо сьогоднішня недолуга міжнародна робота влади може поставити під загрозу існування держави. Україна має бути щитом Європи на сході, а не повторити долю Чехословаччини чи Польщі у середині минулого сторіччя.

Що є ворогом ідентаристів?

Головним ворогом є сучасний культурно-ідеологічний конструкт, який панує в Європі з 1968 року. Він будується на нігілізмі, споживацтві та відриві від традицій. Люди втратили сакральний зв’язок відповідальності за тих, хто ще не народився, перед тими, хто вже помер.

Ворогами є: російське євразійство та неосталінізм, культурний марксизм й необільшовизм, який сьогодні процвітає на заході, головною ідеологічною базою якого є інтерсекціональний фемінізм. Усі, хто своїми діями загрожує національній ідентичності, є нашими ворогами.

До речі, про феміністок. Розкажи про ваші стосунки з Анею Гриценко?

Гриценко, вона ж крокодил Гена, є лівим фриком. Ми одного разу використали її для поширення нашої інформаційної провокації. Вона чудово використала функцію «вентилятора», який розкидує у різні боки лайно. Потім долучилися до зриву її лекції. Вона звинувачувала нас у тому, що ми пообіцяли гроші тому, хто помочиться на її обличчя. Дегенеративна особа, яка на свій майже п’ятий десяток нічого не досягла. Нам вона не цікава.

У 20-річному віці ти пішов на фронт. Розкажи про момент на війні, що ти найбільш запам’ятав.

Запам’ятався момент, як ми летіли у літаку в Маріуполь. У травні після бойового нам у пікап погрузили полонених. Підійшов Білецький, почав товкти одного з полонених сепарів й цитую: «Ти ж українець, ти націю зрадив, ти за чорних воюєш».

Запам’ятав, як під кулями лупив в Іловайську з відстані метрів 60–70 з РПГ по точці сепарів. Запам’ятався найсмачніший вишневий компот у Пісках.

Свіжі мізки солдата від попадання кулі у голову на бетонній підлозі виглядають наче хтось розлив густий полуничний смузі.

Серпень 2014 року. Іловайськ.

Коли танковий снаряд лупонув поруч, мене відкинуло. Я дивився у небо на сірі хмари, навколо тривав бій, а з правого боку текла кров, розірваний осколками лівий біцепс смердів горілим м’ясом, в руці тримав гранату, чекаючи на сепарів. Потім, коли повз до своїх, вогонь сепарів по мені (наче у фільмі) збривав соняхи над головою.

Пам’ятаю блакитні очі Фіна, коли ми його, бувшого при смерті, несли через колії в Іловайську.

Пам’ятаю всіх, хто загинув.

У 21 рік ти балотувався у Житомирську обласну раду та отримав досить непоганий результат (12,7%), але депутатом так і не став. Що трапилось?

Опоненти занесли гроші, потім скасували результати по одній з дільниць, й мені не вистачило 0,09% для перемоги.

Я чув, ти пишеш книгу. Про що вона?

Я пишу одразу кілька творів.

Перший — це новий ідеологічний концепт, над яким ми працюємо спільно у нашій організації.

Другий — то мемуари, але я поки через брак часу закинув цю роботу.

Третій — то антиутопія у країні, де панує ліберальна диктатура, й лише невеличка група правих веде Спротив. З цією роботою я ще не визначився: це буде книга, або ж одразу екранізація.


P. S. Висловлюємо подяку бару «Книгаріум», де було записане це інтерв’ю. 

Головний редактор

  •  
  •  
  •  
  •  
Вертикальний, Культура, Нація