Микола Іванович народився на Вінничині, але після служби в радянській армії залишився в Криму, у Севастополі. Вже за «глибоко радянських» часів, задовго до «перебудови», він чітко виявляв себе як свідомий українець. При тому, виявляв це не у Львові або, принаймні, Києві, де комуністична влада намагалась зберігати формально українське обличчя, а в Криму, де зрозуміти, що ти перебуваєш на українській землі — тоді було не просто.

Україно-вірменські стосунки останнім часом перетворилися на об’єкт багаточисельних спекуляцій, які переслідують своєю метою максимально погіршити стосунки двох народів. До того ж, погіршити в інтересах цілком конкретних третіх сил.

Зазвичай використовується досить примітивна аргументація, наприклад для анти-вірменської агітації серед українців використовують такі аргументи як членство Вірменії в ОДКБ, неадекватна позиція її політичних еліт в кримському питанні, або об’єктивно існуюча залежність від Росії. Окремим пунктом йде порівняння ситуації в Карабасі з війною на Сході України. Характерно, що палкі «адепти територіальної єдності» чомусь не згадують про проблему турецької окупації Північного Кіпру, яка значно більше нагадує українську ситуацію, ніж вірмено-азербайджанський конфлікт.