«Купа ліваків замовляли собі». Інтерв’ю з творцем зіну НВХВЖНБ

Від редакції:

НВХВЖНБ або «Нічого вже хорошого в жизні не буде» — це друкований проект творчості молодих консерваторів, який вони примудрилися видати самотужки. Всередині — вірші Андрія Несміяна (наш автор, між іншим), написані слобожанським суржиком, та фотографії Богдана Серпокрила (фоточка від якого є у кожного поважаючого себе консерватора). Особисто для нас це прецедент, оскільки праві доволі рідко радують суспільство якимось продуктом власної творчості (окрім футболок з коловратом, прости Господи). Саме тому ми вирішили поговорити з хлопцями, які стали на шлях виправлення цієї ситуації.

Розмова відбулася з Андрієм, якого ми попередньо попрохали перейти на більш-менш літературну українську:


Нещодавно ви просто заполонили правий сегмент інтернету до цього невідомим словом «зін». Розкажи нашим читачам, що таке взагалі «зін»? 

Дивися, зін — це скорочення від англійського «magazine», тобто журнал. Український відповідник слова «зін» — самвидав. Тобто любительське малотиражне видання. В сучасних умовах цей формат став дуже популярним. 

Великі культурні платформи — видавництва чи художні галереї — пропонують митцям не надто класні умови, при цьому часто не можуть запропонувати хоч щось взамін. У нас є кілька кейсів — наприклад Ананьєв, коли людина з величезною аудиторією приходить у видавництво, а там їй говорять: «Ну дивися, ми візьмемо в тебе авторські права на книжку, видамо тисячу примірників зі всратим жлобським дизайном, які ми навіть до ладу прорекламувати не можемо, і дамо 500 баксів, норм?». І умовний Ананьєв такий: «Ні, не норм, давайте я сам видам все, круто розповсюджу і зроблю якісний красивий продукт». А потім робить це все, стає в момент суперполярним письменником і заробляє мільйон.

При цьому, у кожної людини, яка виробляє культурний контент, є своя невеличка аудиторія в Інстаграмі, Фейсбуці чи Телеграм-каналі. Чому б не запропонувати цій аудиторії класний матеріальний артефакт? Цим людям потрібна твоя творчість, тож чому б не запропонувати їм те, що їм подобається?

Якщо вбити у гугл «зін», то першим видає відео російської феміністки nixelpixel. Чи є ваше творіння якимось референсом у бік лівацької продукції? Оскільки останні (на відміну від правих) виробляють дуже багато друкованої продукції, мерчу, тощо. 

Ну я про формат цей дізнався від свого кєнта. Він зробив зін, і я такий — о, норм штука. Ну і ми ж не ставили задачу там: «Давайте заткнемо за пояс ліваків». Ми просто подумали, що хочемо зробити щось круте. Тобто задача була створити мистецький проект, а не ідеологічний. І в цьому різниця — ми мислимо ширше. Nixelpixel купляють маленькі дівчатка-феміністки. Нас купляють всі, бо ми орієнтовані на Красу, а не на те, щоб там з патріархатом боротися.

Якщо знову ж, про ідеологію, то он купа ліваків замовляли собі. У нас була в якийсь момент купа замовлень з фейкових акаунтів. Ми думали: «в чому справа?». Виявилося, що таким чином всякі феміністки і ЛГБТ-френдлі ребяткі намагаються не спалитися, що купляють наш продукт. У них там трохи дивно, реально бояться, що хтось скаже: «блін, ти читаєш вірші чувака, який вірить в Бога, ти шо ТУПОЙ ВЄРУН?!»

Як прийшла ідея створити зін? А найголовніше — звідки мотивація та впевненість, що комусь у 2021 році буде цікава друкована збірка віршів?

Ми зібралися з товаришами і вирішили творити культуру. Цей зін був би неможливий без дизайнера Олексія Кравченко і фотографа Богдана Серпоркрила. Цей проект — це не про збірку віршів, а про якісну співпрацю трьох автономних митців у одному напрямку. Ми чітко встановили — ніхто не прогибається ні під кого, тобто не буде такого, аби вірші писалися під дизайн, або фото ілюстрували там вірші. Просто кожен думає, що хотів би сказати і говорить це. Вийшов такий лютий мікс, що ми досі трохи в шоці.

Читайте також: «Нова Українська молодь. Богдан Серпокрил»

І це от якраз підводить до другої частини твого запитання. Ти кажеш: кому цікава збірка віршів. Так от, по факту — нікому. Ну тобто як… куплять. Але в чому прикол — текстову інформацію можна сьогодні отримати онлайн. Тобто просто робиш Patreon з текстами, не паришся над виданням і всі бажаючі ходять-читають. Тому ми орієнтувалися не на це. Сучасній людині потрібна не просто книжечка, їй потрібний аксесуар, рекламний банер, статусна іграшка, витвір мистецтва і артефакт, пов’язаний з епохою і людьми, — і все це в одному флаконі. От на цю потребу ми і орієнтувалися. Ми робимо не носій інформації, не флешку в папері — ми робимо штуку, якою можна понтуватися перед ситою і хорошою дівчинкою, яку затягнули на погану тусовку, і водночас штуку, яку ця дівчинка зможе взяти з собою замість сумочки чи шопера. Ми робимо штуку, яку хочеться поставити на полицю, яку можна порвати на сторінки і повісити над ліжком.

Розкажи про процес створення зіну. Які були складнощі або цікаві моменти?

Ну насправді, мабуть простіше було мені і фотографу — Серпокрилу. Ми існували просто у органіці власної творчості, в такому панку, який нам властивий. Льоха, дизайнер, він такий, знаєте, перфекціоніст. Тобто він просто видрочив кожну сторінку по 30 разів. При чому ми вже казали: «Льоха, та ну його», а Льоха нас слав куди подалі і робив так, шо ми потім тупо кабіни завалювали.

Довго шукали, як і де видати. У нас дуже люблять, шарите, типу здешевити. «А давайтє абложку сдєлаєм папроще, калька ето дароже вийдєт». Але тут в чому прикол, ми ж не просто продукт робимо, ми розуміємо, що у нас є наша аудиторія, люди, які нас, едакіх засранцев, люблять сердечно, от реально люблять, читають, терплять наші погляди, наші пройоби, нашу лінь. І ми для них хотіли так зробити, хай би дорожче, але щоб пиздато було. 

Була ще штука, коротше, що парилися над тим, що в нас там така фігня, що можуть хейтити. Ну шарите, у нас там тільки з візуальних символів: хрест (оу, шчіт), герб Євросоюзу (бля), герб совка (блябля), свастон з гнилих яблук (бляблябля). Причому ця штука може відсахнути і правих, і лівих, і центристів. Ну а потом всьо, пиши пропало. І ми думали, але потім вирішили — орієнтация Сєвєр, я хочу штоб ти вєріл, я хочу штоб ти плакал, любий читач. І пішло.

Як оцінюєш успіх: вихід зіну — це була суто локальна подія чи вдалося прорватися у зовнішній (не правий) медіа-простір?

Зін — це завжди локальна подія. Тобто, це завжди про локальні речі, навіть якщо твій зін купило мільйон людей. Шариш, якщо збірка — це про нюдси в мережі, знаєш… таку штуку, яка тобі не належить, то зіни — це про секс, мужик. Зіни — це вогник у степу, який кличе подорожніх. Це про дуже інтимні штуки. Але прорив був, насправді, кажу ж, нас купляли колекціонери, художники, праві, ліві, музеї, магазини коміксів, старі музиканти і молоді айтішники. У нас купа замовлень у Європку.

Найкращий (найцікавіший або найбільш незвичайний) фідбек, який ви отримували?

Зараз в Києві мешкає Сергій Форкош, за масштабом фігури — Гегель. Так от він сказав, що дещо сподобалося.

Які творчі плани? Вже є ескізи майбутніх проектів?

Якщо справа піде так і далі, то ми б подумали. Знаєш, було б непогано стати такою класною сходинкою між невідомістю і великою культурою для молодих і талановитих. Так що ми шукаємо пропозиції, пишіть нам в Інсту.

Скільки примірників вдалося продати? 

А це творчий секрет. Давай так, дам ексклюзивну цифру. В перший день ми продали 50 штук. Думаю цього досить.

Вдалося щось на цьому заробити?

Ну насправді, щось матимемо, але це чисто за витрачений час. Знаєш, це вартувало нам купи роботи. Як мінімум, бігати по поліграфіям, обговорювати формат, шукати рішення технічних питань, просто творити — це займало не менше пари годин щоденно протягом кількох місяців. Начальник мені казав, що пора у відпустку, бо дурію. Так що не особливо, це просто про те, щоб відбити старання. Ми ж у свою творчість душу вклали кінець кінцем. Душу продаєм, хех.

Ну й найголовніше: де можна замовити зін?

Звертайтеся на нашу офіційну instagram-сторінку! Можете також написати у Фейсбуці, або в Телеграмі.


Якщо вам сподобався цей матеріал – ви можете поширити його в соцмережах